Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (April 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 367 p.

358 характеристиці верхньоюрських відкладів Кам'янських відслонень, де вперше у явному вигляді виділено два якісно різних форамініферових комплекси, верхньооксфордський і кімериджський, і намічено зв'язок між зміною їхнього складу та фаціальними перебудовами басейну. Проте навіть у цій найбільш деталізованій роботі аналіз обмежений переважно описом систематичного складу без підрахунку P/B ratio, без морфогрупового аналізу і без кількісних оцінок палеоглибини. Таким чином, наявна база даних є достатньою для постановки завдань палеогеографічної реконструкції, однак не дає можливості відповісти на питання про конкретні параметри середовища, глибину, аерацію і динаміку гідрохімічних змін, без проведення додаткових кількісних досліджень. Для вирішення цих завдань нами було здійснено перерахунок опублікованих даних щодо систематичного складу форамініфер ПЗД із застосуванням сучасних палеоекологічних підходів, зокрема морфогрупового аналізу та розрахунку палеоглибини за показником P/B ratio (van der Zwaan et al., 1990). Оксфордський форамініферовий комплекс ПЗД є найбільш різноманітним і таксономічно насиченим серед усіх юрських комплексів регіону. Його ядро складають секреційні вапнякові форми: Lenticulina russiensis , Epistomina uhligi , Turrispirillina amoena , Ceratolamarckina cf. subspeciosa , Spirillina kübleri , Pseudonodosaria spp. Присутність добре збережених тонкостінних роталідних і спіральних форм ( Spirillina , Turrispirillina ) у поєднанні зі значною часткою лентикулінід свідчить про нормальносольоний, добре аерований морський басейн з карбонатним субстратом і помірною глибиною, орієнтовно від кількох десятків до перших сотень метрів. За методикою P/B ratio, запропонованою Van der Zwaan et al. (1990), відносна частка планктонних форамініфер у верхньооксфордських асоціаціях відповідає умовам внутрішньошельфового морського середовища з глибиною в діапазоні 50–200 м. Відсутність ознак стресових умов, міліолід або тільки однотипних аглютинованих форм, деформованих черепашок, підтверджує, що у пізньому оксфорді середовище було стабільним і придатним для розвитку таксономічно різноманітної