Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford International Science Forum‖ (April 17-19, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 367 p.

41 конституційного права та управлінської доктрини дозволяє виокремити декілька найбільш вразливих зон. Насамперед викликає занепокоєння спроба розробників частково підмінити законодавче регулювання підзаконним. Проєкт пропонує передати вагому частину питань щодо розмежування повноважень на рівень актів Кабінету Міністрів України. Проте фахівці ГНЕУ слушно зауважують: «такий підхід не корелюється з положеннями ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 143 Конституції України, зі змісту яких випливає, що компетенція органів місцевого самоврядування встановлюється законами» [2, с. 3]. Подібна розмитість створює небезпечні легальні лазівки для звуження автономії місцевого самоврядування з боку органів виконавчої влади. Не менш проблемним виглядає термінологічний апарат. Документ фактично консервує стару проблему вітчизняного нормотворення – змішування понять «делегування» та «передача» повноважень [2, с. 4]. Якщо «надання» компетенцій – це односторонній законодавчий крок, то «делегування» за своєю правовою природою потребує згоди суб‘єкта. Окрему заувагу в науковому середовищі викликає запровадження так званих «факультативних повноважень», які нібито можуть передаватися ОМС на договірних засадах. Конституція України просто не містить механізмів договірного розширення компетенцій місцевих рад, що робить цю новелу вкрай сумнівною. Окремо варто зупинитися на фінансово-економічному підґрунті реформи. Проєкт хоча й декларує принцип обовʼязкового ресурсного забезпечення, проте залишає шпарину для умов воєнного стану. Норма, яка допускає покладення на ОМС додаткових завдань «без відповідного ресурсного забезпечення з наступною компенсацією», є прямим шляхом до фінансового виснаження територіальних громад. Як попереджає ГНЕУ, Основний Закон «не передбачає можливість... передачі органам місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади без відповідного ресурсного забезпечення» [2, с. 9]. Така практика нівелює ключові фінансові гарантії, закладені у статті 9 Хартії.