Proceedings of the International scientific and practical conference ―Education and Scientific Progress‖ (April 24-26, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Manchester, United Kingdom, 2026. - 218 p.

78 економіки. В умовах воєнного стану традиційні механізми регулювання земельних орендних відносин, що передбачали тривалі адміністративні процедури, виявилися неефективними та такими, що не відповідають потребам воєнного часу. Ключовим нормативно-правовим актом, що заклав основи спеціального регулювання орендних відносин щодо сільськогосподарських земель, став Закон України № 2145-IX від 24 березня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» [1]. Цей закон набрав чинності 7 квітня 2022 року і запровадив принципово новий правовий механізм – автоматичне поновлення договорів використання земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до положень Закону № 2145-IX, договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію та земельного сервітуту щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, строк яких закінчився після введення воєнного стану, вважаються автоматично поновленими на один рік без волевиявлення сторін [1]. Принципово важливим є те, що така пролонгація не потребувала внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, законодавець відійшов від класичного цивілістичного підходу, за яким поновлення договору оренди вимагає активних дій його сторін або принаймні відсутності заперечень. Правова природа автоматичної пролонгації стала предметом судового тлумачення. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 563/376/22 роз'яснив, що механізм автоматичного поновлення поширювався на правочини, дія яких закінчилась у період з 7 квітня 2022 року до 19 листопада 2022 року [2]. Суд наголосив, що автоматична пролонгація є юридичним фактом, чітко встановленим законом, і не залежить від суб'єктивної волі сторін договору. Це означає, що навіть орендодавець, який не бажав продовжувати орендні відносини, не мав права перешкодити поновленню договору протягом зазначеного періоду [2].