Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

228 виконували соціальні, освітні та благодійні функції. У цьому контексті показовими є - османські вакфи та українські православні братства, які постали як відповіді на різні, але структурно подібні виклики. Вакфи, сформовані в рамках норм ісламського права (шаріату), були інституціолізованими формами благодійності, що забезпечували функціонування соціальної інфраструктури Османської імперії. Натомість братства, зокрема такі організації, як Львівське Успенське братство, виникали в умовах конфесійного тиску та виконували роль інструментів захисту релігійної ідентичності, розвитку освіти та самоорганізації міщанства. Вакфи були однією з ключових інституцій соціально-економічного життя Османської імперії, що сформувалися на основі норм шаріату. Вони являли собою особливу форму нерухомої власності, яка передавалася у користування на релігійні або благодійні цілі та не підлягала відчуженню. Така правова конструкція забезпечувала довготривалість функціонування вакфів і їхню стабільність як соціальних інституцій. Основною функцією вакфів було забезпечення суспільних потреб, які в інших умовах виконувала б держава. Завдяки вакфам фінансувалися мечеті, школи (медресе), лікарні, громадські кухні (імарети), водогони та інші елементи міської інфраструктури. Вакфи фактично формували основу соціальної економіки Османської держави, поєднуючи релігійну мотивацію з практичними потребами суспільства [2; 3; 8]. Важливою характеристикою вакфів була їхня економічна самодостатність. Джерелом фінансування виступали доходи з нерухомості (землі, крамниць, караван-сараїв), які передавалися у вакф. Це дозволяло створювати стабільні фінансові механізми підтримки соціальних інституцій без постійного втручання держави [3; 4]. Водночас вакфи не були повністю автономними структурами, Османська держава здійснювала контроль за їх діяльністю через спеціальні адміністративні механізми, що обмежувало їхню самостійність але водночас забезпечувало легітимність і захист. Галіль Іналджик підкреслює, що вакфи