Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

246 функціональна багатошаровість і центральне розташування – сприяли її трансформації у місце перетину людських доль у період нацистської окупації Києва. У результаті дослідження, обґрунтовується теза про архітектуру як медіум пам’яті, здатний фіксувати, транслювати та актуалізувати травматичний досвід у міському середовищі. Ключові слова: міська пам’ять, травматичний досвід, Бабин Яр, Бесарабська площа, архітектура пам’яті, урбаністика, колективна пам’ять, Голокост. Постановка проблеми. Сучасні дослідження міста дедалі частіше розглядають урбаністичний простір не лише як функціональну чи естетичну категорію, а як складну систему збереження пам’яті. Архітектура у цьому контексті постає як матеріальний носій історичного досвіду, здатний фіксувати події, що виходять за межі індивідуального сприйняття та формують колективну пам’ять. Особливого значення набувають простори, пов’язані з травматичним досвідом – війнами, катастрофами, репресіями. Такі місця функціонують як осередки пам’яті, де фізичне середовище взаємодіє з культурними наративами та соціальними інтерпретаціями. У цьому контексті Бесарабська площа в Києві становить інтерес як простір, що не має безпосереднього статусу меморіалу, однак пов’язаний із трагічними подіями Другої світової війни через літературні та історичні джерела. Це дозволяє розглядати її як приклад латентного простору пам’яті, де архітектура набуває символічного значення. Мета дослідження. Метою статті є виявлення ролі архітектурного середовища у формуванні та трансляції травматичної пам’яті на прикладі Бесарабської площі в Києві, а також аналіз її просторової структури як чинника, що визначає характер соціальних і культурних процесів у кризових історичних періодах.