Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

252 багатоповерхові житлові комплекси стають домінуючим типом забудови, особливо в умовах обмежених земельних ресурсів [1]. Однак зростання щільності забудови супроводжується рядом проблем: погіршенням інсоляції, вентиляції, збільшенням теплового навантаження та зниженням якості відкритих просторів. Це вимагає науково обґрунтованого підходу до формування об’ємно-просторової структури. Об’ємно-просторова структура визначає: • конфігурацію забудови; • взаєморозташування будівель; • висотність; • характер відкритих просторів. Саме вона формує якість життєвого середовища та визначає ефективність функціонування житлового комплексу [2]. Аналіз сучасних досліджень Формування об’ємно-просторової структури багатоповерхових житлових комплексів є одним із ключових напрямів сучасних досліджень у сфері архітектури та містобудування. У науковій літературі ця проблема розглядається комплексно - з позицій просторової організації, екологічної стійкості, соціального комфорту та енергоефективності забудови. Значний внесок у розвиток теоретичних основ архітектурного формоутворення зроблено у працях вітчизняних науковців, зокрема у дослідженнях, присвячених типології житлових будівель та принципам їх просторової організації [2;3]. У цих роботах підкреслюється, що об’ємно- просторова структура житлових комплексів визначається не лише функціональними вимогами, але й соціально-економічними умовами розвитку міст, що обумовлює необхідність адаптивних планувальних рішень. Сучасні зарубіжні дослідження акцентують увагу на взаємозв’язку між морфологією міської забудови та якістю життя населення. Так, у роботі [4] доведено, що параметри просторової структури, зокрема масштаб забудови, щільність та конфігурація відкритих просторів, безпосередньо впливають на