Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

32 агенції, парламентські інститути контролю, науково-експертні структури й громадяни. Для країн ЄС характерним стало поєднання правового режиму надзвичайності, міжрівневої координації, опори на епідеміологічні дані та адаптації управлінських процедур до умов обмеженої мобільності. Так, німецька практика є показовою з огляду на федеративний формат публічного управління. У ФРН базовим інструментом залишався Infektionsschutzgesetz, але в умовах COVID-19 його було посилено так, щоб федеральний рівень міг швидше реагувати на загрозу загальнонаціонального масштабу. У матеріалах Бундестагу прямо вказано, що попередній розподіл повноважень між федерацією та землями зазвичай був достатнім, однак пандемія створила ризик дестабілізації всієї системи охорони здоров’я, а тому федеральний уряд мав отримати можливість оперативно запроваджувати захисні заходи [1, с. 1]. Надалі це вилилося в більш уніфікований підхід: при перевищенні певного рівня захворюваності запускалися стандартизовані обмеження на всій території відповідного округу, включно з контактними обмеженнями, правилами для торгівлі, освіти, дистанційної праці та пересування [2, с. 1-2]. Практичне значення такого підходу полягало в тому, що Німеччина намагалася мінімізувати конфлікти між землями, де різні політичні рішення могли знижувати ефективність спільної протиепідемічної політики. Французька модель, навпаки, демонструє більш централізований тип кризового адміністрування. Закон № 2020-290 від 23 березня 2020 р. не лише ввів режим sanitary emergency , а й поширив його на всю територію держави, передбачивши можливість уряду диференціювати застосування заходів у конкретних територіальних одиницях [3]. Для дослідження публічно- управлінської взаємодії особливо важливо, що французький закон не обмежився суто медичними інструментами. Він адаптував процедури функціонування місцевих колективів: органи місцевого самоврядування могли працювати за зниженого кворуму, використовувати електронне голосування або письмове дистанційне голосування із гарантіями безпеки волевиявлення [3]. Отже, Франція фактично поєднала епідемічну безпеку з інституційною