Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

33 безперервністю влади. Це дало змогу не паралізувати муніципальне управління навіть у період найжорсткіших обмежень. Італія стала одним із перших європейських епіцентрів COVID-19, тому її досвід має особливу цінність. Декрет-закон № 19 від 25 березня 2020 р. виходив із принципу, що заходи можуть застосовуватися або в окремих частинах національної території, або на всій її площі - залежно від епідеміологічної динаміки [4]. Це дало уряду можливість використовувати територіально диференційований підхід, поєднуючи загальнодержавні та локальні рішення. Перелік допустимих заходів був детально виписаний: від обмеження переміщення осіб до зупинення заходів, обмеження спортивної, культурної, торговельної активності та запровадження протоколів безпеки для публічних сервісів і бізнесу [4]. Водночас італійський закон окремо встановив, що мери не можуть ухвалювати надзвичайні приписи, які суперечать урядовим актам або виходять за межі визначеного предмета регулювання [4]. Це дуже важливий управлінський момент: у кризі держава намагалася уникнути нормативної фрагментації та конкуренції центрів влади, які могли б дезорієнтувати населення. Цікавий баланс між урядом, експертами та парламентським контролем продемонструвала Данія. Закон про епідемії 2021 року передбачив не лише можливість запровадження суспільних обмежувальних заходів для стримування поширення суспільно небезпечної хвороби, а й створив складну систему дорадчої та контрольної взаємодії [5]. Epidemikommissionen включала представників міністерств, органів безпеки, національних медичних структур, муніципального та регіонального рівнів, а також могла залучати інших експертів і зацікавлені сторони [5]. Більше того, окремі регуляторні рішення міністра мали попередньо проходити через механізм парламентського контролю. Такий підхід зменшував ризик надмірної концентрації влади і водночас забезпечував координацію між державними інституціями. Для антикризового управління це означало, що легітимність заходів підтримувалася не лише примусом, а й процедурною відкритістю та багатосуб’єктністю.