Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

54 міжнародним договором в умовах зміни правового режиму [1]. Метою цих тез є коротко окреслити рідше досліджуваний обмежник, а саме ратифікаційне застереження за статтею 57 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) [2], у його зв'язку з тематикою збройних конфліктів. Стаття 57 Конвенції встановлює, що будь-яка держава при підписанні Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру не дозволяються, а будь- яке застереження має містити стислий виклад відповідного закону [2]. Як зауважує В. Шабас, з-поміж договорів про права людини ЄКПЛ має чи не найприхильніший підхід до застережень, бо на відміну від Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року та інших галузевих інструментів Конвенція не вимагає сумісности застереження з об'єктом і метою договору, обмежуючись лише формальними вимогами [9, с. 930]. Утім, у власній практиці Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ або Суд) через доктрину подільности встановив вимоги, наближені до сутнісних. Суд виробив чотири кумулятивні критерії чинности застереження, найповніше викладені у справі «Grande Stevens and Others v. Italy» [3, п. 207]. По-перше, застереження має бути зроблене при підписанні або ратифікації Конвенції. По-друге, воно повинне стосуватися конкретного закону чи положення, чинного на момент ратифікації. По-третє, воно не може мати загального характеру. По-четверте, воно повинне містити стислий виклад відповідного національного закону. У справі «Belilos v. Switzerland» Суд уточнив зміст обох сутнісних умов. Застереженням загального характеру є таке, що сформульоване у надто невизначених або широких формулюваннях, аби можна було зробити висновки щодо його точного значення та сфери дії [4, п. 55]. Вимога стислого викладу відповідного закону є «не суто формальною вимогою, а умовою по суті», що становить доказовий чинник і сприяє правовій