Proceedings of the International scientific and practical conference ―Israel Ukraine Forum of Science and Innovation‖ (April 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Tel Aviv, Israel, 2026. - 262 p.

55 визначеності [4, п. 59]. Відсутність будь-якого з чотирьох критеріїв тягне недійсність застереження. Наслідком недійсности застереження є дія доктрини подільности (severability). Вона коріниться у позиції Суду в справі «Belilos v. Switzerland». Навіть встановивши недійсність декларації Швейцарії, Суд констатував, що Швейцарія є і вважає себе зв'язаною Конвенцією незалежно від дійсности декларації [4, п. 60]. Цю логіку Суд розгорнув у справі «Loizidou v. Turkey» (попередні заперечення), кваліфікувавши Конвенцію як «конституційний інструмент європейського публічного порядку (ordre public)» [5, п. 75]. Сама наявність обмежувальних правил статті 64 (нині 57) робить неможливим обхід цих правил через довільні обмеження у деклараціях про визнання компетенції конвенційних інституцій [5, п. 77]. Розглядаючи територіальні обмеження Туреччини, що мали виключити з-під юрисдикції північний Кіпр, Суд застосував доктрину подільности. Він відокремив недійсні обмеження від решти декларації, залишивши визнання юрисдикції чинним, а Туреччину пов'язаною Конвенцією без територіального обмеження [5, п.п. 93–98]. Аналіз цієї доктрини у міжнародній практиці поза європейською системою подає К. Маккол-Сміт [10, с. 599–634]. За своєю природою застереження як обмежник принципово відрізняється від відступу за статтею 15 Конвенції. Якщо відступ є інструментом ex post , реакцією на надзвичайну ситуацію, що загрожує життю нації, то застереження є інструментом ex ante , який діє ab initio , без обмеження в часі, безпосередньо на рівні конкретного конвенційного положення. Натомість відступ тимчасово модифікує вже існуючі зобов'язання за умови строгої необхідности, домірности до гостроти становища та сумісности з іншими міжнародно-правовими зобов'язаннями. У цій структурній відмінності й полягає принципова неможливість заявити нове застереження після початку збройного конфлікту, бо обмежник, який є за своєю природою ex ante , не може бути активований ex post . Першим прикладом дії статті 57 в умовах збройного конфлікту є кіпрський випадок. У справі «Loizidou v. Turkey» (попередні заперечення, 1995 р.) Велика