Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Research and Education‖ (May 2-4, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 523 p.

86 У сучасному світі сформовано багаторівневу систему міжнародно- правових актів, які визначають основи захисту прав дитини на глобальному та регіональному рівнях. Центральне місце в ній займає Конвенція ООН про права дитини 1989 року, яка закріпила підхід до дитини як до самостійного суб’єкта прав. У документі визначено основні громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права дитини, а також закріплено принцип найкращих інтересів дитини як базовий орієнтир для прийняття рішень у всіх сферах, що її стосуються [6]. Поряд із універсальними міжнародними нормами важливу роль відіграють і регіональні акти Ради Європи. Зокрема, Європейська конвенція про здійснення прав дітей деталізує механізми реалізації прав дитини у судових та адміністративних процедурах, а Лансаротська конвенція спрямована на захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, у тому числі в цифровому середовищі. Ці документи посилюють міжнародні стандарти та конкретизують обов’язки держав у сфері захисту дитинства [6]. Норвегія, як учасник зазначених міжнародних угод, інтегрувала їх положення у своє національне законодавство. Важливу роль у цій системі відігравали Закон про охорону дитинства та Закон про дітей і батьківську відповідальність, які визначали порядок державного втручання у випадках загрози дитині, регулювали питання опіки, батьківських прав і участі дитини у прийнятті рішень. Такий підхід забезпечує не лише правовий захист, а й реальне врахування позиції дитини відповідно до її віку та рівня зрілості [4]. Характерною рисою норвезької моделі є високий рівень міжвідомчої взаємодії соціальних служб, органів освіти, охорони здоров’я, правоохоронної системи та юстиції. Завдяки цьому забезпечується комплексне виявлення ризиків, раннє реагування та підтримка сімей у складних життєвих обставинах. Соціальні служби при цьому виконують не лише контрольну, а насамперед профілактичну і допоміжну функцію, що дозволяє мінімізувати загострення