Proceedings of the International scientific and practical conference ―Modern Research and Education‖ (May 2-4, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 523 p.

88 включає адміністративний нагляд, судовий перегляд рішень і громадський моніторинг [7]. Метою соціального дослідження було вивчення особливостей функціонування системи захисту прав дітей у Норвегії та визначення можливостей використання її досвіду в сучасних українських умовах. Основну увагу зосереджено на виявленні сильних сторін норвезької моделі, які можуть бути корисними для вдосконалення системи соціального захисту дітей в Україні, а також на визначенні можливих труднощів такої адаптації. У межах дослідження було поставлено завдання оцінити ефективність норвезької системи, з’ясувати її переваги очима фахівців-практиків, проаналізувати бар’єри впровадження подібних підходів в Україні та сформулювати практичні рекомендації. Емпіричною основою стало онлайн- опитування 26 фахівців, діяльність яких безпосередньо пов’язана із захистом прав дітей у Норвегії. Серед них були працівники соціальних служб, медичні працівники, освітяни, державні службовці, представники громадських організацій та інші спеціалісти. Анкету було адаптовано до тематики дослідження та перекладено норвезькою мовою. Дослідження здійснювалося у кілька етапів: підготовка анкети, збір даних, їх аналіз і узагальнення результатів. Методологічну основу становили кількісні та якісні методи соціологічного аналізу. Це дозволило не лише виявити основні тенденції, а й глибше зрозуміти практичний контекст функціонування норвезької системи захисту прав дітей. Під час проведення дослідження було дотримано етичних принципів: участь респондентів була добровільною, анонімною, а отримані дані використовувалися виключно в наукових цілях. Отримані результати дали змогу виокремити ключові переваги норвезької системи, серед яких ефективна робота соціальних служб, міжвідомча взаємодія, раннє втручання та орієнтація на підтримку сім’ї ще до виникнення кризових ситуацій. Водночас було визначено основні бар’єри для адаптації цього досвіду в Україні, зокрема недостатню координацію між установами, обмежене фінансування соціальної сфери та потребу в удосконаленні нормативно-