Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

173 Індивідуальний розвиток людини є складним спрямованим багатоетапним процесом, в ході якого за рахунок різноманітних цитологічних перебудов відбувається формування морфофункціональних особливостей організму. Основою цього процесу є чітко скоординована система генетичної регуляції, яка відповідає за вибіркову експресію певних генів у різних клітинах і у різні етапи розвитку організму. Сьогодні, незважаючи на те, що молекулярна біологія досягла значного прогресу, генетичний контроль розвитку досліджено не повністю, оскільки продовжують виявляти мультигенні сімейства, що відповідають за морфогенез. Вивчено багато генів ембріогенезу, які кодують синтез так званих факторів транскрипції, що в свою чергу активують або пригнічують експресію генів, залучених у контроль фундаментальних процесів розвитку – сегментацію, міграцію клітин, детермінацію, диференціювання клітин, апоптоз, ембріональну індукцію. Крім того активно розвивається епігенетика, яка вивчає такі основні механізми, як ремоделювання хроматину, модифікацію гістонів, метилювання ДНК та їх контроль просторово-часової експресії генів [1]. Актуальність вивчення генетики розвитку людини зумовлена виникненням вроджених вад, які залишаються однією з провідних причин дитячої смертності та інвалідизації. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я вроджені вади розвитку зустрічаються в середньому 1 на 33 новонароджених. Тобто щороку у світі народжується приблизно 8 млн. дітей з різними вадами розвитку. Окреме дослідження, проведене в Україні, щодо аналізу випадків переривання вагітностей за медичними показаннями виявило, що найчастішими вадами розвитку були ураження кістково-м’язової та нервової системи [2, с. 129]. Вроджені вади розвитку продовжують залишатися основними причинами інвалідності дітей. Так, у 2019 році в Україні частота вроджених вад розвитку становила 23,47 %, а в структурі інвалідності – 30,02 % [3, с. 194].