Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

207 Кримські татари, які прагнули до самовизначення, не становили абсолютної більшості в регіоні проживання, але очевидне переважання на півострові кримськотатарського населення перед Центральною Радою поклало болісну дилему: принципово погодитися з можливістю відродження його державності, або ж, виходячи з національних інтересів України, включити Крим до її складу. 7 травня 1918 року на засіданні Ради Міністрів під головуванням Федора Лизогуба обговорювалося питання «про межі України». Члени уряду схвалили намір П. Скоропадського звернутися у кримській справі з листом до німецького посла в Києві барона Альфонса Мумма фон Шварценштайна. У ноті П. Скоропадського до А. Мумма від 10 травня 1918 року наголошувалося, що «відбудова сильної в економічному відношенні, цілком незалежної Української Держави… і для Німеччини є бажаною». Приєднання до України Криму одночасно з передачею їй Чорноморського флоту «прив’язало б симпатії українського народу до Німеччини, Українську Державу зробило б міцним і вірним союзником Німецької Держави на завжди, не зважаючи на майбутні інтернаціональні комбінації» [2, с.182]. 16 травня 1918 року у МЗС під головуванням Миколи Василенка відбулася спеціальна нарада з кримського питання. Обговорення велося за зачиненими дверима між однодумцями. Справжню позицію уряду, що не підлягала широкому оприлюдненню, сформулював державний секретар (згодом – міністр внутрішніх справ) професор Ігор Кістяківський, який висловився проти федеративного зв’язку з півостровом, бо це «буде означати фактичний відказ від Криму» [1, с.137]. Обмін думками підсумував консультант МЗС професор Отто Ейхельман, який запропонував «прямо предложити кримцям свого рода умову з вичисленням всіх прав Криму, щоб термін федерація чи автономія, що мають непевний зміст, їх не відстрашив». Планувалося скласти проект ноти в кримському питанні до всіх урядів і зібрати потрібні матеріали для відповідної розмови з німецьким послом [1, с.137].