Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

208 На підставі результатів обговорення кримського питання в МЗС Д. Дорошенко, щойно призначений керуючим справами міністерства, вже 30 травня 1918 року, офіційно звернувся з листом до Мумма фон Шварценштайна, де повідомляв про те, що «Уряд Української держави вважає конче потрібним, щоб Кримський півострів було включено в склад Української Держави». Але німецький уряд тоді ще не мав чіткої позиції в питанні про державно- правовий статус Криму, що залишалося відкритим із часу Брестських мирних переговорів. 10 травня 1918 року зібрався на сесію Курултай. Через два дні до Криму повернувся Д. Сейдамет і 18 травня був обраний прем’єром кримськотатарського уряду, а генерал Кош доручив йому створення крайового кабунету. Переконаний прибічник відновлення національної кримськотатарської держави, Д. Сейдамет заявив, що «інтереси Німеччини не лише не суперечать, але, можливо, навіть співпадають з інтересами самостійного Криму» [4, с.487]. Але Д. Сейдамету довго не вдавалося дійти згоди з місцевими кадетами і представниками німецьких колоністів щодо складу кримського уряду та його підзвітності Курултаю. Тоді штаб генерала Коша попередив їх, «що в разі невдачі з формуванням кабінету Крим буде приєднаний до України» і 6 червня 1918 року доручив організувати крайовий уряд генерал-лейтенантові М. Сулькевичу, який негайно розпорядився на місцях не вступати у відносини з Урядом України і не виконувати його вимог. Формування уряду М. Сулькевича завершилося 25 червня 1918 року. У його складі із 7 членів був лише один кримський татарин – міністр закордонних справ Д. Сейдамет, але він мав безперечний вплив на прем’єра, що походив з литовських татар. Щодо Української Держави всі кримські владні угруповання займали досить виражену недоброзичливу позицію. За свідченнями Д. Дорошенка, уряд генерала С. Сулькевича «почав переслідувати українофільські газети, потім відмовився приймати офіціальні телеграми та папери українською мовою» [3, с.393].