Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

210 делегацію, «що виявила дуже неустойчивий тон і всіма способами обходила просто поставлене їй питання про злуку з Україною…» [5, с.227]. Через тиждень до Києва приїхали лідери німецьких колоністів Т. Рапп т А. Нефф та кримських татар – Ю. Везіров і А. Озенбашли. На спільному засіданні делегацій 9 жовтня 1918 року було оприлюднено українську Декларацію з викладом принципів кримської крайової конституції. Вона починалася з того, що «Крим з’єднується з Україною на правах автономного краю», до компетенції Києва передавалися зовнішня політика, оборона, цивільне і кримінальне законодавство, призначення вищих посадових осіб автономії та затвердження місцевих законів, фінансова й митна системи, експлуатація залізниць, пошт і телеграфу. Водночас Крим зберігав свій крайовий уряд і народні збори з правом вироблення місцевого законодавства, власний бюджет, контроль над торгівлею, промисловістю, сільським господарством, податками, судовими справами, освітою, охороною здоров’я, міжнаціональними відносинами [5, с.227-228]. Попри виважений характер документа, наступного дня А. Ахматович назвав його «проектом уярмлення» і взагалі заявив, що кримська делегація не в праві підписувати угоду, обов’язкову для всіх наступних урядів півострова. Тоді роздратований непоступливістю кримських міністрів Ф. Лизогуб наголосив, що їхні повноваження недостатні, а після перерви повідомив про неможливість продовження офіційних переговорів. Опинившись у глухому куті, кримська делегація змушена була погодитись 12 жовтня 1918 року на продиктовані Києвом попередні умови приєднання півострова. Правда, кримська делегація зажадала, щоб прелімінарна угода була відвезена до Сімферополя для обговорення й затвердження Курултаєм та з’їздом національних і громадських організацій Криму. «Ми пішли на це, - згадував Д. Дорошенко, - бо були певні в прихильному полагодженню справи. Тим часом німці згодились передати нам чорноморський флот з Севастополем… Тим самим до нас переходила фактична влада над Кримом» [6, с.296]. Тому логічним виглядало рішення Ради Міністрів Української Держави