Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

209 Проте вже перші тижні «самостійного існування» Криму продемонстрували повну економічну залежність півострова від України. Ще більше ускладнилося становище в Криму після проголошення Радою Міністрів Української Держави у середині серпня його економічної блокади. Тоді було припинено залізничний і морський рух та торгівлю, українська митниця пропускала лише продукти, призначені для німецьких гарнізонів на півострові. Неофіційні спроби порозуміння між кримськими політиками й Києвом не мали успіху, П. Скоропадський відмовився прийняти В. Татіщева як члена кримського уряду, коли той проїздив через українську столицю в Берлін [6, с.228]. Коли на межі зриву опинилися поставки з Криму до Німеччини продуктів харчування, начальник штабу німецьких окупаційних військ в Україні генерал- лейтенант Вільгельм Гренер звернувся з телеграмою до голови Ради Міністрів Українського Уряду Федора Лизогуба, де наголошувалося на напружених відносинах між Україною і Кримом, що в подальшому може нашкодити обом сторонам. Український прем’єр погодився на перемовини з представниками Криму за умови їх звернення безпосередньо до Українського уряду. Гетьман П. Скоропадський тоді перебував з офіційним візитом у Німеччині й удруге мав зустріч із графом В. Татіщевим. П. Скоропадський вважав, що приєднання Криму до України «вповні можливе», але має відбутися лише після припинення «митної війни». Напередодні повернення гетьмана з Німеччини, 18 вересня 1918 року, Рада Міністрів ухвалила тимчасово призупинити «митну війну» за умови негайного прибуття кримських повноважних представників для переговорів до Києва, а самі переговори щодо умов входження півострова до Української Держави «вести безпосередньо міністрам зацікавлених відомств». Незважаючи на досить високий рівень представництва обох сторін, перший досвід переговорного спілкування в Києві наприкінці вересня 1918 року виявився безплідним. Вину за невдачу Д. Дорошенко покладав на кримську