Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

52 Особливістю сучасного етапу розвитку міжнародного приватного права є переосмислення ролі іноземного права як самостійного інструменту захисту прав учасників правовідносин. Воно вже не сприймається як допоміжний елемент, а виступає повноцінним регулятором, здатним забезпечити правову визначеність та передбачуваність у транскордонних спорах. Водночас застосування іноземного права супроводжується низкою проблем, серед яких: труднощі встановлення його змісту, мовні бар’єри, відсутність доступу до офіційних джерел, а також неоднорідність судової практики. Особливу увагу слід приділити таким інститутам, як застереження про публічний порядок та імперативні норми. Вони виконують функцію «запобіжного механізму», що дозволяє уникнути застосування іноземного права у випадках, коли його наслідки суперечать фундаментальним засадам національного правопорядку. Водночас їх застосування має бути обмеженим і виваженим, щоб не порушувати принцип міжнародної координації правопорядків. Важливим аспектом є також проблема правової кваліфікації. У більшості випадків вона здійснюється за правом держави суду, однак у ситуаціях, коли певні правові інститути відсутні або мають інший зміст у національному праві, виникає необхідність врахування змісту іноземного правопорядку. Це дозволяє уникнути спотворення сутності правовідносин і забезпечити їх адекватне регулювання. Європейський досвід, зокрема положення Регламенту Rome I, свідчить про тенденцію до розширення ролі імперативних норм та уніфікації підходів до застосування іноземного права. У цьому контексті гармонізація українського законодавства з правом Європейського Союзу є важливим напрямом розвитку, що сприятиме підвищенню ефективності правозастосування та інтеграції України у європейський правовий простір. Таким чином, застосування іноземного права є ключовим інститутом міжнародного приватного права, який забезпечує належне регулювання транскордонних відносин. Його ефективність залежить від удосконалення