Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

61 способом уникнути адміністративної процедури. Його сутність - поєднати консенсус і гнучкість із імперативною підпорядкованістю публічному інтересу та процедурним гарантіям. На нашу думку, варто виокремити основні риси публічно-правового договору: 1) публічно-правова природа, тобто виникає з компетенції органу публічної влади, а не з приватної автономії сторін. Укладається для реалізації владних повноважень і публічних функцій, а не лише для обміну майновими благами. Наприклад, концесійний договір, де стороною є уповноважений орган державної влади чи місцевого самоврядування (концесієдавець), який діє не як «звичайний власник», а виключно в межах публічної компетенції щодо управління державним/комунальним майном та організації надання суспільно значимих послуг (транспорт, порти, дороги, водопостачання тощо). Договір спрямований на створення, модернізацію та експлуатацію об’єкта, пов’язаного з наданням публічних послуг, із встановленням вимог до тарифів, якості, безперервності, доступності, інвестиційних зобов’язань, контролю з боку держави. Тобто його головна мета - реалізація публічних функцій, а не просто обмін майновими благами. Має місце обмеження автономії сторін. Умови договору жорстко детермінуються законом: процедура конкурсу, істотні умови, контроль, підстави дострокового припинення, гарантії прав користувачів. Сторони не можуть «вільно домовитися як завгодно», як у суто приватному контракті - їхня воля підпорядкована публічно-правовим приписам і публічному інтересу [3]. У матеріальному й доктринальному сенсі концесійний договір цілком обґрунтовано розглядати як вид публічно-правового (адміністративного) договору або принаймні ―змішаний публічно-правовий договір‖, оскільки визначальними є компетенція органу та публічний інтерес, а не приватна автономія сторін; 2) похідність від адміністративного акта. Зміст договору не може виходити за межі того, що орган мав би право встановити одностороннім