Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Modern World‖ (May 4-6, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2026. - 260 p.

60 виконання, яке при виданні адміністративного акта могло б бути предметом додаткової умови (Nebenbestimmung) [1]. Природа публічно-правового договору полягає в тому, що це форма здійснення публічної влади, а не цивільний договір. Його вихідна точка - публічно-правова компетенція органу, а не свобода приватної автономії сторін. Орган не є стороною договору як приватна особа, а діє як носій владних повноважень, який обирає консенсуальну форму врегулювання замість (або поруч із) одностороннім адміністративним актом. Тому публічно-правовий договір онтологічно належить до сфери публічного права, навіть якщо технічно виглядає як договір. Ключова риса його правової природи – це нерівність сторін, врівноважена процедурними гарантіями, а не догматикою повної свободи договору. На відміну від приватно-правового контракту, де сторони формально рівні й вільні конструювати зміст, публічно-правовий договір жорстко обмежений: по-перше, зміст не може виходити за межі компетенції органу і не може встановлювати те, що було б незаконним в адміністративному акті; по-друге, умови мають відповідати публічному інтересу, правам третіх осіб, імперативним нормам і принципам (законність, пропорційність, недискримінація, прозорість); по-третє, договір підпорядкований загальним правилам адміністративної процедури (ініціювання, слухання, мотивація, контроль). Функціонально публічно-правовий договір - це інструмент процедуризованої дискреції: він дозволяє гнучкіше досягати публічних цілей (комплексні проєкти, регуляторні угоди, врегулювання спорів), але водночас мусить бути вбудований у систему контролю - адміністративного й судового [2]. Його природа передбачає: можливість визнання нікчемним за порушення публічно-правових обмежень; спеціальні умови участі третіх осіб і органів; можливість односторонньої зміни/розірвання з мотивів захисту загального блага з дотриманням стандартів захисту легітимних очікувань. Отже, публічно-правовий договір за своєю природою є договірною формою реалізації владних повноважень під верховенством права, а не