Proceedings of the International scientific and practical conference ―The Hague Conference on Science and Public Policy‖ (May 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – The Hague, Netherlands, 2026. - 232 p.

192 зниження рівня фізичної активності та погіршення якості життя. Традиційні підходи до фізичної терапії часто не враховують індивідуальні особливості дітей та їхню потребу у мотивації. Виконання одноманітних вправ може викликати втому, втрату інтересу та зниження ефективності реабілітаційного процесу. Саме тому актуальним є впровадження інноваційних методів, зокрема ігрово-орієнтованої терапії. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема реабілітації дітей із дитячим церебральним паралічем протягом останніх десятиліть активно досліджується в межах фізичної терапії, нейрореабілітації та педагогіки. Значна кількість наукових праць присвячена пошуку ефективних підходів до відновлення моторних функцій, зокрема покращення балансу та ходи як ключових компонентів функціональної незалежності. У сучасній літературі простежується тенденція до переходу від пасивних методів реабілітації до активних, функціонально орієнтованих підходів. Зокрема, у дослідженнях [1] підкреслюється, що найбільш ефективними є методи, які передбачають активну участь дитини у виконанні рухових завдань та спрямовані на формування практичних навичок, необхідних у повсякденному житті. Окрему групу досліджень становлять роботи, присвячені використанню технологій віртуальної реальності та інтерактивних систем. У дослідженні [2] доведено, що застосування віртуальних середовищ дозволяє значно покращити показники рівноваги за рахунок підвищення залученості дітей до процесу занять. Автори відзначають, що інтерактивний формат стимулює повторюваність рухів та забезпечує миттєвий зворотний зв‘язок, що є важливим фактором моторного навчання. У роботах [3] акцентується увага на ролі ігрових підходів як засобу підвищення мотивації до занять. Доведено, що ігрова форма організації терапії сприяє збільшенню тривалості активної участі дитини у процесі реабілітації, що позитивно впливає на кінцевий результат. Крім того, дослідники підкреслюють важливість емоційного компоненту, який забезпечує формування позитивного ставлення до терапії. Разом із тим, аналіз наукових джерел свідчить про наявність певних суперечностей і прогалин у дослідженнях.