Proceedings of the International scientific and practical conference ―The Hague Conference on Science and Public Policy‖ (May 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – The Hague, Netherlands, 2026. - 232 p.

64 Втім, режим адекватності не є універсальним; для більшості транскордонних передач використовується інший інструмент, а саме стандартні договірні положення Єврокомісії. У сучасному вигляді ці норми були оновлені в червні 2021 р. і замінили попередні набори SCC [8]. Однак, після кейсу Schrems II [9] цього вже недостатньо як суто формальної підстави – контролер або процесор повинні перевіряти, чи забезпечує право третьої країни рівень захисту, по суті еквівалентний європейському, а за потреби застосовувати додаткові заходи. Саме для цього Європейська рада із захисту даних у фінальній версії Recommendations 01 / 2020 від 18 червня 2021 р. [10] закріпила підхід до додаткових заходів (Supplementary Measures). В практичній площині це означає, що суверенітет у хмарному середовищі дедалі більше забезпечується не забороною передачі даних, а складною комбінацією договірних, організаційних і технічних гарантій. Ускладнення полягає в тому, що хмарна інфраструктура одночасно підвищує вразливість до кіберінцидентів. За даними ENISA [11], у 2024 р. серед основних кіберзагроз перше місце посідали загрози доступності, далі – віруси- вимагачі (Ransomware) і загрози, безпосередньо спрямовані на дані; ці висновки базуються на аналізі кількох тисяч публічно зафіксованих інцидентів. Для міжнародного права це має принципове значення – якщо дані розміщені у транскордонній системі, то шкода від інциденту може одночасно зачіпати кілька юрисдикцій, різні режими відповідальності, національні органи нагляду і навіть питання державної безпеки. Для України ця проблематика має особливу вагу. Україна підпорядковує свою систему захисту даних європейським стандартам. Україна підписала Конвенцію 108 від 29 серпня 2005 р. і ратифікувала її у 2010 р. [12]; профільне національне законодавство про захист персональних даних було ухвалено у 2010 р. [13]. Однак станом на березень 2026 р. Україна не зазначена в офіційному переліку юрисдикцій, щодо яких Єврокомісія ухвалила рішення про адекватність національних норм [14]. Це означає, що в транскордонних цифрових відносинах Україна залишається в полі режиму додаткових гарантій,