Proceedings of the International scientific and practical conference ―Eastern European Forum of New Discoveries‖ (May 11-13, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 208 p.

18 Конституція України, у статтях 13, 41 визначає чотири форми власності: державну, приватну, комунальну та право власності Українського народу [4]. Господарський кодекс України, який визначав додаткову - колективну форму власності, втратив чинність у серпні 2025 року на підставі Закону № 4196-ІХ від 09.01.2025. За даними Державної служби статистики України, на кінець 2022 р. з 13,9 тис. закладів дошкільної освіти, 96 % становили заклади державної та комунальної форми власності. І лише 4 % припадає на приватну форму власності [5]. Такі показники свідчать про збереження та подальше функціонування закладів дошкільної освіти, які потребують значного бюджетного фінансування та необхідності розробки Стратегії щодо розвитку закладів дошкільної освіти приватної форми власності, із врахуванням подальшого належного правового врегулювання питання легального визначення корпоративної форми власності в Україні. У статті 4 ЗУ «Про дошкільну освіту» визначено складові елементи системи дошкільної освіти, по якій найболючіше вдарило повномасштабне вторгнення в Україну, що відбулося у 2022 році і триває досі. Бо саме тут здобувають освіту наймолодші українці, які є самою незахищеною категорією вихованців через свій вік. Багато закладів зазнало руйнувань та призупинили свою діяльність, що в свою чергу, позбавляє дітей їхнього права та доступну та якісну дошкільну освіту. Тому перед засновниками, керівниками закладів дошкільної освіти, педагогічними працівниками та іншими працівниками закладів дошкільної освіти постали серйозні виклики щодо створення безпечного освітнього середовища для наймолодших українців. Це, в свою чергу, відобразилося на особливостях праці всіх працівників здо, в тому числі і педагогічних працівників. Серед основних проблем, на які слід звернути увагу сьогодні, в умовах воєнного стану, є такі: 1) відсутність власних безпечних укриттів; 2)дефіцит кадрів; 3)недостатність фінансування здо; 4)організація харчування під час