Proceedings of the International scientific and practical conference ―Eastern European Forum of New Discoveries‖ (May 11-13, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 208 p.

22 Однак, застосування принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності до воєнних злочинів є складним завданням, що зумовлюється специфікою збройних конфліктів, ієрархічною структурою військових формувань, контекстом масових злочинів та труднощами у встановленні індивідуальної причетності. У зв'язку з цим виникає низка науково-практичних питань щодо ефективних шляхів реалізації цього принципу при кваліфікації воєнних злочинів, визначенні міри покарання та врахуванні пом'якшуючих і обтяжуючих обставин, пов'язаних із умовами збройного конфлікту. У частині 2 статті 8 Римського статуту Міжнародного Кримінального суду міститься перелік злочинів, які визначаються саме як воєнні [1]. Професор В. М. Лисик визначає воєнний злочин як діяння, що вчиняється суб'єктом міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту (комбатантом) та особами, які до них прирівнюються, або ж щодо них цивільними особами. Сутність такого діяння полягає у грубому порушенні норм міжнародного гуманітарного права, що виражається в масовому та грубому порушенні прав і свобод осіб, які беруть участь у збройному конфлікті, або осіб, які не є комбатантами, але перебувають у зоні бойових дій [2, с. 120]. Індивідуалізація кримінальної відповідальності за воєнні злочини є фундаментальним принципом кримінального права, що набуває особливої значущості в контексті збройних конфліктів. Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності, що є фундаментальним при його призначенні, знаходить своє відображення у нормах кримінального законодавства. Сутність цього принципу полягає в імперативному врахуванні судом індивідуальних особливостей особи, щодо якої ухвалюється обвинувальний вирок. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 65 Кримінального кодексу України, при визначенні міри покарання суд зобов'язаний брати до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особистість винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання [3]. Цей принцип, закріплений у міжнародному кримінальному праві та національному законодавстві, зокрема у Кримінальному кодексі України, передбачає