Proceedings of the International scientific and practical conference ―New York Global Science Conference 2026‖ (May 18-20, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 322 p.

243 Поряд із загальним вигоранням, правники, які спеціалізуються на кримінальному, сімейному чи міграційному праві, піддаються специфічній формі професійної деформації — вікарній (або вторинній) травмі. Сутність цього феномену у юридичній практиці детально вивчено Л. П. Врклевскі та Дж. Франкліном, які довели, що регулярне опрацювання травмуючого матеріалу — доказів насильства, матеріалів справ про жорстоке поводження, спілкування з жертвами злочинів — має сумулятивний деструктивний вплив на психіку соліситорів та адвокатів, аналогічний первинній психотравмі [10]. Вікарна травма деформує базові когнітивні схеми правника, руйнуючи його віру в справедливість, безпеку та базову добру природу людини. Втрата цих ціннісних орієнтирів запускає латентні захисні механізми, які прямо перегукуються з теорією морального розмежування А. Бандури [3]. Щоб захистити себе від хронічного болю та вторинного стресу, юрист починає застосовувати стратегії психологічного відсторонення: від повної емоційної апатії до виправдання жорстких або неетичних методів роботи. Як наслідок, виникає серйозний деонтологічний дисбаланс, який також детально аналізується у працях М. Г. Фрідмана та А. Сміта в контексті розмивання обов'язків правника перед суспільством [4], а також у фундаментальних дослідженнях Д. Роуд, Д. Лубана, С. Каммінгса та Н. Енгстром щодо системної кризи професійної відповідальності [8]. Психологічно травмований або вигорілий юрист втрачає здатність до об'єктивної моральної рефлексії, що робить його вразливим до порушень адвокатської таємниці, ігнорування інтересів довірителя або проявів неповаги до суду. Таким чином, аналіз професійних деформацій доводить, що дотримання професійної етики є похідною від психоемоційного здоров'я правника. Синдром вигорання та вікарна травма діють як латентні каталізатори етичної деструкції, перетворюючи високі деонтологічні стандарти на формальні, позбавлені гуманістичного змісту декларації. Без системної профілактики цих станів та розвитку емоційної компетентності правова система ризикує отримати