Proceedings of the International scientific and practical conference ―New York Global Science Conference 2026‖ (May 18-20, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 322 p.

296 Постановка проблеми у загальному вигляді . Глобальне демографічне старіння є визначальним викликом для сучасної архітектурної науки ХХІ століття. В Україні цей процес набуває специфічних рис через поєднання загальносвітових тенденцій та внутрішньодержавних кризових факторів, зумовлених тривалою соціально-економічною нестабільністю й суттєво загострених руйнівними наслідками війни. Наукова школа кафедри архітектурного проєктування Львівської політехніки наголошує на тому, що архітектура для літніх людей перестає бути суто технічним питанням, а перетворюється на складну міждисциплінарну проблему, яка потребує системної відповіді на запити вразливих груп населення [1,2]. Каталізатором змін виступає повномасштабна військова агресія росії проти України, яка радикально деформувала наявну інфраструктуру опіки. До початку вторгнення в інтернатних закладах соціального захисту перебувало понад 43 тисячі людей, а нині через воєнні дії чисельність осіб з інвалідністю й одиноких літніх громадян, які втратили рідних чи житло, невпинно збільшується. Радянська інституційна модель догляду, що залишилася Україні у спадок, продемонструвала повну неспроможність: притулки здебільшого розміщені у сільській місцевості без доступу до якісної медицини, а великі міські інтернати функціонують як закриті ізольовані системи. Мешканці таких установ повністю відокремлені від суспільства, позбавлені можливості елементарного вибору, інтеграції у міське середовище (відвідування театрів, кафе чи магазинів), змушені існувати за суворим внутрішнім графіком. Цей підхід прямо суперечить міжнародним принципам рівності, недискримінації, збереження особистої цілісності. Застаріла модель інтернатного догляду потребує заміни на інтегрований простір підтриманого проживання з принципово новим архітектурним середовищем [3]. Сучасна архітектура комплексів медико-соціальної підтримки має стати активним інструментом терапії, компенсуючи специфічні психофізичні порушення — зорові дефіцити, втрату стереоскопічності, агнозію, когнітивні викривлення — через інтуїтивно зрозумілу навігацію, м’яке світло та