Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science in the Era of Globalization‖ (May 22-24, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Zurich, Switzerland, 2026. - 353 p.

61 пенсії отримували виплати меншого розміру, ніж фактичний прожитковий мінімум; цей мінімум майже втричі перевищує офіційно встановлений державою норматив. У такій ситуації номінально гарантований соціальний захист у старості потребує практичних механізмів доповнення. Цю функцію виконує система соціальних послуг, орієнтованих на літніх клієнтів, операторами якої виступають фахівці соціальної роботи. Така мережа щоденно компенсує дефіцит грошових ресурсів, мобільності, інформації та комунікації, який залишає по собі поточний рівень пенсійного забезпечення. Перелік основних форм обслуговування літньої людини закріплено Законом «Про соціальні послуги» № 2671-VIII [1]. До нього входять догляд вдома, денний догляд, стаціонарне обслуговування і підтримане проживання. Догляд вдома адресований пенсіонерам, які зберігають здатність до самостійного життя, але потребують допомоги у побуті; для одиноких клієнтів регулярний візит соціального робітника часто стає єдиним щоденним зв'язком із зовнішнім середовищем. Денний догляд організовується при відділеннях територіальних центрів і повертає літній людині втрачене коло спілкування з однолітками. Стаціонарне обслуговування адресоване тим, хто не здатний жити самостійно і не має близьких, які могли б забезпечити належну опіку. Підтримане проживання, запроваджене самим Законом № 2671-VIII, дає змогу клієнтові залишатися у власному помешканні, отримуючи водночас систематичний супровід фахівця у тих діях, які людина похилого віку самостійно вже не виконує. Інституційно мережу послуг забезпечують установи двох типів. Першими у часі з'явилися територіальні центри соціального обслуговування, що функціонують при місцевих відділах соціального захисту і мають довшу історію роботи з літніми клієнтами. Пізніше – внаслідок реформи об'єднаних громад – виникли центри надання соціальних послуг, які працюють паралельно. О. Кузнецов і співавтори зазначають, що чіткого функціонального розподілу між обома типами установ досі не вироблено: на одній території повноваження