Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Turning Point of History‖ (May 25-27, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Lviv, Ukraine, 2026. - 362 p.

338 сольного виконавства. Ця тенденція свідчить про докорінне переосмислення їхнього художнього потенціалу в сучасній музичній культурі [5; 14; 20]. Подібні процеси спостерігаються й у сфері ритмічної організації музичного матеріалу. Якщо в традиційній європейській системі ритм переважно виконував допоміжну функцію щодо мелодії та гармонії, то в сучасній композиції він дедалі частіше стає основою драматургічного розвитку. Відтак виникають твори, побудовані на принципах ритмічного остинато, де саме ритмічна структура визначає логіку музичної форми. Зразками такого мислення є «Boléro» Моріса Равеля та знаменитий епізод нашестя із Сьомої симфонії Дмитра Шостаковича, у яких ритм перетворюється на головний носій художнього змісту [12; 18; 23]. Особливе місце серед звукових образів перкусійної культури займає феномен дзвоновості. У європейській музичній традиції дзвони виступають одним із найстійкіших символів сакрального простору, історичної пам‘яті та духовної культури. В українському мистецтві їх звучання також набуло особливої семантичної ваги, поєднуючи релігійні, історичні та емоційно- психологічні смисли. Саме тому образ дзвонів багаторазово переосмислювався у творчості Ференца Ліста, Модеста Мусоргського, Сергія Рахманінова, Чарльза Айвза, Валерія Гавриліна та інших композиторів, набуваючи нових художніх інтерпретацій залежно від авторського задуму [3; 4; 18; 22]. Отже, сучасний розвиток перкусійного мистецтва свідчить про суттєве розширення функцій ударних інструментів у системі музичної образності. Вони стали не лише важливим засобом ритмічної організації музичного матеріалу, але й потужним носієм семантичних, темброво-драматургічних і символічних значень. Аналіз еволюції ударного інструментарію дозволяє простежити взаємозв‘язок між історично сформованими традиціями та новітніми художніми пошуками, що визначають специфіку музичної культури ХХ–ХХІ століть [14; 16; 18; 20; 23].