Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (May 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 392 p.

105 міжнародного акта зумовила для України обов’язок сформувати ефективну систему кримінально-правового та превентивного захисту дітей від сексуальної експлуатації, зокрема й у цифровому середовищі, яке сьогодні є одним із основних просторів вчинення таких правопорушень. Логічним продовженням імплементації Лансаротської конвенції стало вдосконалення національного кримінального законодавства шляхом запровадження спеціальних норм, спрямованих на протидію онлайн-формам сексуальної експлуатації дітей. Зокрема, у Кримінальному кодексі України закріплено відповідальність за дії, пов’язані з ініціюванням контакту з неповнолітніми з метою подальшого вчинення щодо них сексуальних або експлуатаційних дій. Такий підхід є важливим, оскільки дозволяє охоплювати не лише завершені форми насильства, а й ранні стадії злочинної поведінки, що виникають у цифровому середовищі. Це свідчить про перехід до більш превентивної моделі кримінально- правового захисту дітей, коли акцент робиться на запобіганні небезпечним контактам ще до настання тяжких наслідків. Умови цифрового простору, що характеризуються анонімністю та швидкістю комунікації, роблять такий підхід особливо необхідним для ефективної протидії подібним правопорушенням. Водночас ефективність правового регулювання залишається дискусійною. Як справедливо зазначає Леонов, Чумак та Гриненко, в Україні діяльність із запобігання сексуальному насильству в мережі Інтернет не можна визнати достатньою й такою, що відповідає міжнародним стандартам та стандартам Ради Європи [3, с. 35]. Це вказує на наявність суттєвого розриву між формальним закріпленням правових норм і їх практичною реалізацією. Додатково підкреслюється, що недосконалість нормативно-правової бази України у сфері захисту дітей від сексуальної експлуатації була визначена Ланцаротським комітетом у його першому звіті від 4 грудня 2015 року щодо виконання державами Ланцаротської конвенції [3, с. 35]. Отже, навіть за наявності міжнародних зобов’язань, національна система протидії таким злочинам потребує подальшого вдосконалення.