Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (May 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 392 p.

111 індивідів, їх суб’єктивних уявлень про порядкування соціальних взаємин. Саме тому закон, слугуючи нормативним соціальним регулятором, має засновуватися на консенсусі інтересів та мотивувати суб’єктів підпорядкування до певних моделей цілепокладання, які є бажаними з точки зору суб’єкта управління. Аналізуючи проблематику кореляції рівня правової свідомості суспільства та питання валідації правової норми слід згадати про такий соціально-правовий феномен, як «Аномія». Аномія в загальному розумінні – стан суспільства чи індивіда при якому відбувається розщеплення системи цінностей, яке зумовлене кризою в основі якої лежить невідповідність проголошених у суспільстві цілей (у тому числі закріплених у актах правового регулювання) можливості їх реалізації його членами. В даному випадку ми говоримо про аномію не скільки як про соціологічний чинник, стільки як про категорію аномалій соціальної нормативності [4, с. 22]. Отже, аномія результат відхилень у ціннісно- нормативній системі, що веде до виникнення соціально-правових аномалій. Екстраполюючи зміст даної категорії на досліджувану проблему доходимо висновку, що настання такого стану взаємопов’язане з порушенням нормативної регуляції поведінки соціуму вираженому в конфлікті об’єктивно існуючих норм, законів, культурних цінностей з новими постулатами, які диктує законодавець, або ж навпаки з його пасивною позицією в період існування потреби активних змін. Слід наголосити, що каталізатором виникнення вищезгаданої нормативної аномалії є періоди трансформації суспільства, які можуть бути однаково виражені як в сповільненні та регресі, так і в прогресивних тенденціях. Підсумовуючи варто визначити кілька тез. Перш за все, суспільство є могутньою, динамічною силою, що дає імпульс правотворенню. Правова норма не може мислитися по за межами соціальних відносин, ізольовано, так би мовити у вакуумі, як об’єктивно існуюча концепція у «чистому вигляді». Тут слід повернутися до ідей Алексі, згідно з якими «соціологічна» та «моральна» складова практичної проблеми валідності передують «юридичній», та слугують її підвалинами.