Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (May 29-31, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 392 p.

153 навіть розриву з наступним розвитком перитоніту. Крім того, личинки Parascaris equorum під час гепато-пульмональної міграції травмують тканини печінки та легень, викликаючи катаральну бронхопневмонію (так званий „аскаридозний кашель‖). Продукти життєдіяльності та розпаду аскарид мають виражені токсико-алергічні властивості, що веде до глибоких порушень обміну речовин, нервових розладів та різкого зниження імунобіологічної реактивності організму коней. Особливу небезпеку становлять змішані інвазії (мікстінвазії), коли стронгіліди та параскариди паразитують одночасно, взаємно обтяжуючи перебіг патологічного процесу [3, c. 394]. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури свідчить, що шлунково-кишкові нематодози коней є повсюдними ендемічними хворобами, екстенсивність інвазії (ЕІ) якими в окремих регіонах України та світу досягає 90–100 %. Більшість дослідників відзначають, що якщо раніше основну увагу приділяли великим стронгілідам (роду Strongylus ), то в останні десятиліття через широке впровадження антигельмінтиків на перший план вийшли ціатостоміни (малі стронгіліди). Вони складають до 95 % від усієї популяції стронгілят у кишечнику коней. Головна складність боротьби з ціатостомінами полягає в їхній здатності переходити у стан гіпобіозу (інцистовані личинки в слизовій оболонці), де вони стають резистентними до багатьох традиційних протипаразитарних засобів. Щодо параскарозу, сучасні автори наголошують на стійкому збереженні яєць паразита у зовнішньому середовищі (у конюшнях та на пасовищах) протягом кількох років завдяки багатошаровій захисній оболонці. Проблема ускладнюється ще й тим, що у світовій практиці конярства все частіше реєструють випадки формування резистентності паразитів до антигельмінтних препаратів. Зокрема, повсюдно відмічається стійкість стронгілят до препаратів групи бензимідазолів (фенбендазол, альбендазол) та зниження чутливості параскарид до деяких макроциклічних лактонів перших поколінь. У зв'язку з цим виникає гостра науково-практична потреба у постійній оцінці ефективності нових вітчизняних протипаразитарних засобів, які з'являються на ринку