Вітальна безпека особи, суспільства і держави в умовах війни : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 7-9 квітня 2026 р. - Київ, 2026. - 334 с.

252 Виклад основного матеріалу Сучасні воєнно-політичні процеси істотно трансформують традиційне розуміння системи захисту прав людини, оскільки збройні конфлікти створюють особливі правові та гуманітарні умови функціонування держави. У ситуації війни держава змушена поєднувати завдання забезпечення національної безпеки із необхідністю збереження фундаментальних прав і свобод людини. Такий баланс між безпекою та свободою становить одну з ключових проблем сучасного конституційного та міжнародного права [1]. Введення воєнного стану передбачає можливість тимчасового обмеження окремих прав і свобод громадян, однак ці обмеження мають здійснюватися виключно в межах, визначених Конституцією та міжнародними правовими актами. Конституція України закріплює принцип людиноцентризму державної влади, відповідно до якого життя, здоров’я, честь, гідність і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю [2]. Саме ця норма формує фундамент усієї системи правового регулювання у сфері забезпечення прав людини. Водночас стаття 64 Конституції України передбачає можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану. Проте такі обмеження не можуть поширюватися на основоположні права, пов’язані із захистом життя, людської гідності та забороною катувань чи нелюдського поводження. Відтак, навіть у період воєнних конфліктів держава зобов’язана гарантувати базові умови життєзабезпечення людини та недоторканність її фундаментальних прав. Важливу роль у системі захисту прав людини відіграють міжнародні правові механізми, насамперед Європейська конвенція з прав людини та норми міжнародного гуманітарного права. Ці документи встановлюють мінімальні стандарти поводження з цивільним населенням під час збройних конфліктів та покладають на державу обов’язок забезпечувати ефективний захист життя і здоров’я людей навіть у кризових умовах [3].