Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

143 різних мовних рівнях: лексико-семантичному, фразеологічному, морфологічному, синтаксичному, стилістичному, мовно-етичному (культуромовному). Нині вивчення цих процесів є одним із найактуальніших і найперспективніших напрямів лінгвістичних досліджень. Якщо лексико-семантичний, фразеологічний, морфологічний, синтаксичний, стилістичний аспекти репрезентують традиційні рівневі парадигми вивчення мови, то мовно-етичний (культуромовний) аспект демонструє аксіологічні зміни в мові за час війни, засвідчує актуальність проблеми визначення етичних меж допустимого, зокрема й щодо перегляду морально-етичних та стилістичних норм мововираження в кризових психоемоційних станах та ситуаціях. Важливо, що в українському воєнному дискурсі мова ворожнечі має специфічний характер, зумовлений досвідом збройного спротиву, окупації, втрати, колективної травми та боротьби за державну незалежність. Саме тому вона виконує не лише негативнооцінну, а й мобілізаційну, консолідаційну та символічну функції. Через мовні практики суспільство фіксує власне ставлення до війни, формує колективну пам’ять про події та репрезентує досвід спротиву. Отже, мова ворожнечі є одним із центральних феноменів сучасної лінгвістики війни та важливим маркером трансформацій мовної свідомості й комунікативних практик воєнного часу. Її поняттєво-термінологічне осмислення потребує уточнення меж цього поняття, зокрема його розмежування з мовою агресії. Динаміка сучасного українського воєнного дискурсу зумовлює необхідність комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення мови ворожнечі як мовного, соціокультурного та комунікативного явища.