Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

142 терміносистеми. Отже, згадані вище термінологічні розбіжності можна трактувати як свідчення активного формування лінгвістичної парадигми дослідження мови війни, зокрема феномена мови ворожнечі. Визначення мови ворожнечі як різновиду мовлення, спрямованого на дискримінацію, дегуманізацію або спонукання до насильницьких дій щодо окремих соціальних чи етнокультурних груп, узгоджується з її трактуванням у міжнародному праві. Зокрема, Комітет міністрів ради Європи визначає це поняття так: «усі форми самовираження, які включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості, у тому числі: нетерпимість висловів у формі радикального націоналізму та етноцентризму, дискримінації та ворожості щодо меншин, мігрантів і осіб із числа іммігрантів» [https://uk.wikipedia.org/wiki/Мова ворожнечі Дата запиту: 12.05.2026]. В Україні дослідження мови ворожнечі як складника воєнного дискурсу розвивається з урахуванням західних теоретико-методологічних підходів. Упродовж останнього десятиліття українські мовознавці суттєво розширили наукове осмислення цього явища. У відповідних студіях схарактеризовано риси національної лінгвоментальності, сформовані або актуалізовані, максимально оприявнені за час війни (М. І. Степаненко, О. С. Снитко, Г. М. Яворська, Л. Ф. Компанцева); описано кардинальні зміни, що відбивають трансформацію мовної свідомості та мовної поведінки, корекцію мовної стійкості українців від 2014 року, а особливо від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну (С. О. Соколова, І. І. Брага, Н. М. Матвеєєва, О. Г. Руда); зафіксовано, систематизовано й проаналізовано мовні одинці, які тісно корелюють з оновленим розумінням і текстовою репрезентацією мови ворожнечі в час війни (М. І. Степаненко, О. О. Тараненко, Г. М. Сюта, С. П. Гриценко та інші). Провідною для цих досліджень є теза про те, що найвиразніше зміни мови й мовної свідомості, спричинені війною, відображаються в медійних текстах і сучасній народній творчості – новинах, оперативних повідомленнях, дописах у соцмережах, піснях, анекдотах тощо. Ці трансформації простежуються на