Proceedings of the International scientific and practical conference ―Cambridge Education Forum‖ (June 1-3, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Cambridge, United Kingdom, 2026. - 206 p.

180 є більш ізольована м'язова активність, що дозволяє досягти більш специфічного зміцнення м'язів. Ці вправи покращують силу та амплітуду рухів. Якщо вправи OKC дозволяють рухати дистальний сегмент суглоба без навантаження на тіло, то вправи CKC передбачають фіксацію дистального сегмента, що унеможливлює його вільний рух, як-от присідання та випади. На відміну від вправ OKC, вправи CKC сприяють одночасному скороченню м'язів для стабілізації та контролю рухів суглобів. Зазвичай активуються декілька груп м'язів навколо суглоба, а не скорочується лише одна група м'язів. Згідно проведеного системного аналізу та метааналізу було виявлено, що вправи CKC продемонстрували значну перевагу щодо функції коліна через 6 тижнів після оперативного втручання. З іншого боку, вправи OKC здаються або кращими, або однаково ефективними порівняно з вправами CKC для поліпшення стабільності колінного суглоба, що підкреслює важливість їх включення до реабілітаційного протоколу з початкової фази. Побоювання, щодо навантаження на трансплантат при вправах OKC вимагають обережного застосування з 4-го тижня після операції [1]. Друге велике дослідження (метааналіз) було присвячено доцільності використання такого методу реабілітації, як тренування з обмеженням кровотоку (BFRT)[2]. BFRT — це метод силового тренування, який вперше був запроваджений у 1960-х роках Я. Сато в Японії, а пізніше, у 1990-х роках, вдосконалений після всебічних випробувань; протоколи продовжують розроблятися та вдосконалюватися й донині. Тренування передбачає часткову вазооклюзію кінцівки за допомогою надувної манжети та тренування з вагою, що становить близько 30% від максимального одноразового повторення пацієнта. Цей метод тренувань допомагає імітувати та стимулювати зростання сили та гіпертрофію дистальних м’язів: такі результати зазвичай досягаються лише під час традиційних силових тренувань із навантаженням близько 70 % від максимального одноразового повторення [2]. Ця методика особливо підходить тим пацієнтам, які отримали розрив ПХЗ і було виконано оперативне втручання, коли сильне навантаження на суглоб створює ризик пошкодження