Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

203 році лише 46% респондентів визначали себе передусім як громадяни України, тоді як значна частина тяжіла до регіональних або пострадянських ідентичностей [3]. Переломним моментом у зміні парадигми стала Революція Гідності 2013–2014 рр., яка вперше масштабно вивела на перший план дискурс громадянських прав, солідарності та спільної відповідальності за долю держави — незалежно від мовної чи етнічної приналежності [3]. Вже у 2015 році частка тих, хто ідентифікував себе насамперед як громадянин України, зросла до 58% [3]. Повномасштабне збройне вторгнення Росії у лютому 2022 року стало потужним прискорювачем консолідації громадянської ідентичності [3]. За даними соціологічної групи «Рейтинг» (2023), понад 85% українців вважають себе насамперед громадянами України. Показово, що цей показник є відносно однорідним у різних регіонах країни, що свідчить про подолання традиційного розмежування «схід–захід», яке М. Рябчук описував як структурну константу українського суспільства [4]. За результатами аналізу виділено чотири ключові чинники трансформації: по-перше, мілітарний — спільна загроза як потужний консолідуючий механізм; по-друге, інституційний — цілеспрямована державна мовна та культурна політика; по-третє, медіальний — формування єдиного символічного простору через цифрові платформи; по-четверте, діаспорний — досвід українців за кордоном, які ідентифікують себе через громадянство, а не через етнічну ознаку. Водночас трансформація не є лінійною: в окремих регіонах і соціальних групах зберігаються елементи етнокультурного дискурсу, а сам процес супроводжується тенденцією до «ексклюзивного патріотизму» — стигматизації меншин, що суперечить логіці інклюзивної громадянської нації, як зазначає С. Шулман у порівняльному контексті [5]. Таким чином, трансформація парадигми національної ідентичності в Україні — від етнокультурної до громадянської моделі — є незворотним, але суперечливим процесом, детермінованим передусім зовнішньою агресією та інституційними реформами. Подальше утвердження громадянського