Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

207 визначеності та патримоніальною логікою управління. Друга фаза – олігархічна консолідація (1994–2004): злиття фінансово-промислових груп із державним апаратом сформувало еліту, що поєднувала патримоніальний тип із популістськими публічними стратегіями. Президентські вибори 2004 р. стали першим масштабним виявом конкуренції всередині самих еліт. Третя фаза – пост-майданне оновлення (2014–2019): Революція Гідності відкрила часткову можливість для входження нових акторів – представників громадянського суспільства, волонтерських мереж, АТО-ветеранів. Водночас системний опір старих мереж обмежив глибину ротації, і більшість реформаторських зусиль зазнала блокування. Четверта фаза – воєнна реконфігурація (2022 – досі): повномасштабне вторгнення спричинило різке зростання символічного капіталу воєнно-управлінського типу еліти та ситуативну кристалізацію загальнонаціональної ідентичності, яка перекрила традиційні регіональні та кланові лояльності. На основі аналізу поведінкових моделей виокремлено чотири соціопсихологічні типи: (1) патримоніальний – орієнтований на особистісну лояльність і рентний перерозподіл ресурсів; (2) технократичний – легітимізує себе через експертизу і результативність; (3) популістський – будує вплив на прямому зв'язку з масовими настроями, оминаючи інституції; (4) громадянсько- демократичний – апелює до цінностей верховенства права та підзвітності. На кожному з виокремлених етапів домінував певний тип, хоча в реальній практиці більшість акторів демонструвала гібридні моделі поведінки. Сучасні виклики для українських еліт структуровані у трьох вимірах. По- перше, проблема люстрації та ротації: незавершеність механізмів відповідальності уповільнює вхід нових акторів і консервує мережеву залежність. По-друге, вхід ветеранів-комбатантів у публічну політику формує новий тип еліти з потужним символічним капіталом, але часто браком управлінського досвіду. По-третє, зовнішній вимір – євроінтеграційні умовності та донорська залежність – дедалі більше визначає рамки допустимої поведінки еліт, що створює унікальний тиск на прискорення реформ.