Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

210 волонтерства як генератора нового типу політичної культури в умовах екзистенційної війни, в сучасному науковому дискурсі все ще бракує. Мета. Комплексно проаналізувати особливості трансформації політичної культури в сучасній Україні під впливом волонтерського руху та визначити його роль у процесі подолання суспільного патерналізму й формування культури солідарності та відповідальності. Матеріали та методи. Об'єктом дослідження є процес еволюції політичної культури сучасного українського суспільства, предметом – волонтерський рух як чинник цієї еволюції. Теоретико-методологічним підґрунтям слугують теорія модернізації та концепція зміни цінностей Р. Інглгарта, класична типологія політичних культур Г. Алмонда і С. Верби, а також сучасні концепції соціального капіталу Р. Патнема. Загальнонаукові методи аналізу, синтезу та порівняння застосовано для вивчення трансформації соціокультурних орієнтацій. Системний підхід використано для з‘ясування місця волонтерства у структурі громадянського суспільства, а комComparative-аналіз – для оцінки динаміки змін у ставленні громадян до державних інституцій. Джерельну базу складають праці українських та зарубіжних дослідників, нормативно-правові акти та результати загальнонаціональних соціологічних моніторингів. Результати. На основі аналізу теоретичних засад виокремлено чотири провідні наукові підходи до дослідження мотивації та функцій волонтерства у структурі громадянського суспільства: (1) інституційний (Л. Кормич) – вивчає волонтерство як елемент недержавного сектору; (2) аксіологічний (О. Головко) – досліджує рух через призму формування нових суспільних цінностей; (3) діяльнісний (В. Ребкало) – аналізує волонтерські практики як форму некомерційної та неконвенційної політичної участі; (4) концепцію соціального капіталу (М. Томенко) – фіксує роль руху у відбудові міжособистісної та інституційної довіри. Доведено, що український волонтерський рух стимулював перехід від матеріалістичних цінностей (безпека та виживання, які пасивно очікуються від держави) до постматеріалістичних орієнтирів (самовираження, горизонтальна