Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

42 власником лісового фонду, автором правил лісокористування та безпосереднім суб‘єктом заготівельної діяльності через систему спеціалізованих лісогосподарських підприємств. У підсумку приватний лісопереробний бізнес опиняється в ситуації перманентної залежності не від ефективності власного виробництва чи інновацій, а від здатності налагоджувати відносини з державними лісгоспами, які контролюють виділення лісосічного фонду. Будь- яке державне регулювання в такій системі неминуче набуває рис ручного, вибіркового управління, де формальні приписи Лісового кодексу та підзаконних нормативних актів часто поступаються місцем неформальним домовленостям, а іноді й прямим корупційним схемам [1]. Якщо звернутися до реального стану правового забезпечення галузі, то виявиться, що нормативна база перенасичена дозвільними процедурами, але водночас позбавлена дієвих механізмів контролю за виконанням цих процедур. Для отримання лісорубного квитка підприємство мусить погодити рубку з територіальним органом лісового агентства, отримати позитивний висновок екологічної інспекції, а в окремих випадках – також погодження з місцевою радою. Крім того, необхідно сплатити рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів, розмір якої встановлюється Податковим кодексом, але фактично обчислюється виходячи з обсягів заготівлі, визначених тим самим лісгоспом. На папері ця багатоступенева система покликана запобігати зловживанням і забезпечувати прозорість використання державного ресурсу. На практиці ж кожен дозвільний крок стає точкою входу для корупційних схем: підприємство може прискорити видачу дозволу за додаткову винагороду, а може отримати відмову без формальних підстав, якщо не влаштовує посадових осіб лісгоспу. Особливо гостро ця проблема стоїть для малих і середніх підприємств, які не мають адміністративного ресурсу для тиску на чиновників. Вони змушені або купувати деревину на вторинному ринку за цінами, значно вищими від офіційних, або погоджуватися на завідомо невигідні умови відпрацювання лісосіки. Великі ж вертикально інтегровані компанії, навпаки, отримують можливість адміністративного тиску на розподільчі органи, що посилює