Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

45 фіктивною – саджанці гинуть у перші ж два роки, а ділянка заростає бур‘янами або малопродуктивними листяними породами. Державні лісогосподарські підприємства, які мали б перевіряти цю діяльність, самі є учасниками ринку заготівлі й не зацікавлені в створенні додаткових обтяжень для своїх контрагентів. Більше того, оскільки лісгоспи отримують фінансування з бюджету частково пропорційно обсягам заготівлі, вони схильні закривати очі на неякісне лісовідновлення, аби не ускладнювати відносини з підприємствами- заготівельниками. Фактично державне регулювання вичерпується адмініструванням рентної плати – надходженням до бюджету коштів за використану деревину, тоді як екологічна складова (відтворення ресурсу, збереження біорізноманіття, запобігання ерозії ґрунтів) залишається на периферії державних інтересів. Така політика неминуче веде до виснаження лісового фонду, адже темпи відновлення об‘єктивно поступаються темпам заготівлі, а відповідальність за цей дисбаланс ніхто реально не несе [4, с. 98]. Таким чином, чинна система державного регулювання діяльності лісопромислових підприємств в Україні потребує не точкових змін або косметичних реформ, а глибокої інституційної перебудови. Без розмежування контрольних і господарських функцій державних лісогосподарських підприємств, без переходу від адміністративного розподілу лісосічного фонду до прозорих ринкових аукціонів із рівним доступом для всіх підприємств, без запровадження диференційованих ставок рентної плати залежно від глибини переробки та обов‘язкової сертифікації сталого лісокористування будь-які реформи залишаться імітаційними. Держава мусить нарешті усвідомити, що спроба одночасно володіти лісовим ресурсом, регулювати його використання та виступати безпосереднім господарюючим суб‘єктом призводить до системної неефективності, корупції та втрати контролю. Лісопромислова галузь продовжуватиме функціонувати як джерело ренти для вузького кола осіб, а не як сектор сталого розвитку територіальних громад, доти, доки державне регулювання не змінить своєї філософії – від контролю за формальним