Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

70 Актуальність теми залишення позову без руху зумовлена частим застосуванням цього інституту в цивільному процесі України та його значним впливом на доступ до правосуддя. На практиці суди нерідко формально підходять до перевірки позовних заяв, що призводить до затягування розгляду справ і додаткових процесуальних витрат для сторін. В умовах реформування судової системи особливо важливим є забезпечення балансу між дотриманням процесуальних вимог і реалізацією права особи на судовий захист. Проблеми неоднакового застосування норм щодо залишення позову без руху також створюють правову невизначеність та можуть порушувати принцип правової визначеності. Ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлює процесуальний механізм реагування суду на подання позовної заяви з порушенням встановлених законодавством вимог, визначених, зокрема, у ст. 175 і 177 ЦПК України [1]. Залишення позовної заяви без руху виступає проміжною процесуальною дією, спрямованою на надання позивачу можливості усунути виявлені недоліки без відмови у доступі до правосуддя. Законодавець чітко регламентує обов‘язок судді постановити відповідну ухвалу протягом п‘яти днів з моменту надходження заяви, а також визначити конкретні недоліки, спосіб їх усунення та строк, який не може перевищувати десяти днів. Важливим нововведенням є врахування цифровізації судочинства, зокрема обов‘язку окремих суб‘єктів реєструвати електронний кабінет, невиконання якого також є підставою для залишення заяви без руху. Водночас ст. 185 ЦПК України передбачає і наслідки невиконання вимог суду, зокрема повернення позовної заяви, що означає визнання її неподаною. Закон детально визначає підстави для повернення заяви, серед яких відсутність процесуальної дієздатності заявника, порушення правил об‘єднання вимог, подання тотожного позову або недотримання обов‘язкового досудового врегулювання спору [1]. Особливе значення має положення про збереження дати первісного подання позову у разі своєчасного усунення недоліків, що гарантує захист процесуальних прав позивача. Крім того, законодавець