Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

76 додаток 7 «Угода про біженців і переміщених осіб» (надалі – Додаток 7). Стаття І Додатку 7 встановила два взаємопов‘язані суб‘єктивні права: (1) право на вільне повернення до місць довоєнного проживання та (2) право на повернення майна, втраченого внаслідок ведення воєнних дій, або на справедливу компенсацію за майно, повернення якого є об‘єктивно неможливим [4]. Така нормативна формула стала одним із ключових прецедентів для пізніших Принципів Організації Об‘єднаних Націй щодо реституції житла та майна біженців і переміщених осіб (так звані Принципи Піньєйру) 2005 року й фактично заклала їх практичну основу [5]. Окремо варто наголосити, що Додаток 7 закріпив пріоритет фізичної реституції над грошовою компенсацією, що відповідає підходу, який згодом сформувався у практиці Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туреччини» [6], «Доган та інші проти Туреччини» [7], «Чірагов та інші проти Вірменії» [8], «Саргсян проти Азербайджану» [9]. Інституційну основу боснійської моделі формувала Комісія з реальних майнових претензій переміщених осіб і біженців (надалі – Комісія), створена відповідно до глави ІІ Додатку 7. Комісія мала статус міжнародного органу публічного права із дев‘яти членів, з яких троє призначались Президентом ЄСПЛ й мали міжнародний статус, а шестеро – сторонами Дейтонської угоди на пропорційній етнічній основі (боснійці, серби, хорвати) [4; 10]. Мандат Комісії, закріплений статтею ХІ Додатку 7, охоплював прийняття та вирішення майнових претензій щодо нерухомого майна, що було залишене або примусово відчужене після 1 квітня 1992 року і на момент звернення перебувало у володінні іншої особи. Рішення Комісії були остаточними та обов‘язковими, а їх примусове виконання покладалось на компетентні органи БіГ [4]. Такий нормативно-інституційний підхід сам по собі суттєво відрізняв боснійську модель від інших моделей, що залишались переважно національними. Особливістю боснійської моделі стало те, що ухвалення нормативного акта і початок діяльності Комісії у 1996 році не забезпечили бажаних результатів. У перші роки роботи Комісія була перевантажена кількістю звернень, однак не