Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

77 мала самостійних повноважень із примусового виконання своїх рішень [11]. В результаті зазначене створило розрив між формальним і фактичним виконанням – рішення Комісією ухвалювались, але повернення майна на практиці не здійснювалось через спротив місцевих органів влади. Подоланню цього розриву сприяло прийняття Плану імплементації майнових законів (надалі – План) – міжвідомчого координаційного механізму, що об‘єднав зусилля Офісу Високого представника, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Місії ОБСЄ у БіГ, Місії ООН у БіГ та Комісії [12]. План передбачав уніфіковану систему звітності муніципалітетів, спільний моніторинг виконання майнових законів та поетапне підпорядкування діяльності місцевих житлових управлінь єдиному технічному стандарту. В результаті обсяг виконання рішень Комісії зріс із приблизно 21 % наприкінці першого року до 92 % станом на грудень 2003 року [13]. Загалом до закінчення основного етапу повернення близько 470-500 тис. осіб повернулись до місць довоєнного проживання або отримали реституцію свого нерухомого майна [2; 3]. Цей показник є одним із наймасштабніших результатів постконфліктної реституції в європейській практиці. Поряд із цим боснійський досвід також виявив деякі обмеження та практичні складності. По-перше, фізичне повернення нерухомості не завжди супроводжувалось відновленням реального проживання, адже значна частина власників отримала формальну реституцію лише для подальшого відчуження майна, а фактичне повернення осіб залишалося у багатьох муніципалітетах проблематичним [2]. По-друге, реституція як інструмент не охоплювала шкоду, завдану зруйнованому майну, оскільки Комісія опрацьовувала лише ті випадки, в яких об‘єкт ще зберігався, в той час як питання компенсації за втрачене майно фактично залишалось поза основним інституційним фокусом, переходячи в площину донорських програм реконструкції [2]. По-третє, навіть остаточні та обов‘язкові рішення Комісії у деяких випадках не виконувались, що стало предметом розгляду ЄСПЛ у справі «Орлович та інші проти Боснії і Герцеговини» від 1 жовтня 2019 року, в якій суд констатував порушення статті 1