Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society in Times of War‖ (June 5-7, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 417 p.

95 виконувати складні комплексні завдання шляхом використання системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманої або самостійно створеної під час роботи, а також створювати та використовувати власні бази знань, моделі прийняття рішень, алгоритми роботи з інформацією та визначати способи досягнення поставлених завдань [1]. В юридичній науці штучний інтелект визначають як певну сукупність методів, способів, засобів та технологій, насамперед, комп‘ютерних, що імітує (моделює) когнітивні функції, які мають критерії, характеристики та показники еквівалентні критеріям, характеристикам та показникам відповідних когнітивних функцій людини [2, с.104]. Завдяки цьому штучний інтелект здатний аналізувати інформацію, навчатися на основі отриманих даних, приймати рішення та виконувати завдання, які традиційно потребують інтелектуальної діяльності людини. Важливим моментом є визначення питання, який саме статус слід надати ШІ: він є суб‘єктом, об‘єктом або чимось іншим. Але жоден нормативно- правовий акт не надає відповіді на це запитання. У науковій сфері активно точаться дискусії з приводу цієї теми і кожна із сторін має свої аргументи щодо статусу штучного інтелекту. Існує три концептуальних підходи: об‘єктний, суб‘єктний та гібридний. Об‘єктний підхід передбачає, що ШІ не може набувати правосуб‘єктності, оскільки він є виключно технічним засобом, розробленим та контрольованим людиною. Згідно з цією доктриною, ШІ виконує функції інструменту, який, незалежно від ступеня автономності, не має внутрішніх суб‘єктивних якостей, що є обов‘язковими для набуття прав та обов‘язків. [3, с.175]. Суб‘єктний підхід ґрунтується на припущенні, що автономні системи ШІ можуть отримати обмежену правосуб‘єктність, подібну до статусу юридичних осіб, що дозволяє їм виступати учасниками правовідносин.ШІ, який демонструє здатність до самонавчання та прийняття складних рішень, може бути прирівняний до суб‘єкта права, здатного укладати договори та нести відповідальність за свої дії [3, с.175].