Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

163 «Едуардс Борис Вільямович, 1860-1924» (Одеса, 2021), яка в відповідному розділі вимагає деталізації і доповнень [1]. У статті робиться спроба конкретизувати родовід Бориса Едуардса, а також викласти окремі факти біографії митця на основі його особової справи, метричних записів, які зберігаються в Державному архіві Одеської області (ДАОО), та спогадів скульптора і його щоденника, які він писав на Мальті у 1920-1923 роках (вони лише частково опубліковані). Додатковим джерелом з’ясування біографії Едуардса є також нарис І. Антоновича «Скульптор Б.В. Эдуардс» (О., 1899) та спогади його племінника, відомого художника-авангардиста Михайла Андрієнка-Нечитайла (1894-1982). Фактично, неохопленим залишається архів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського, у якому зберігається архів Товариства південноруських художників, у т.ч., за деякими даними, епістолярна спадщина Едуардса. Відрадно, що з моменту виходу монографії тема родоводу Едуардса стала предметом зацікавлень й інших одеських дослідників, найперше краєзнавців Віктора Михальченка та Серія Седих, а також старшого наукового співробітника Одеської філії Національного науково-дослідного рестравраційного центру України Вікторії Коритнянської. Завдяки виявленим ними цінних архівних документів ретроперідики, поглибленого вивчення особової справи Б.В. Едуардса і особливо метричних записів одеських церков із ДАОО, що надані Вікторією Коритнянською і Віктором Михальченком, з'явилася можливість уточнити і розширити відомості про представників роду Едуардсів і їх найближчого оточення. Користуючись нагодою висловлюю вдячність колегам за можливість ознайомитися і частково опублікувати ці рідкісні документи. Далі імена членів родини Едуардсів подаватимуться відповідно до їх самоідентифікації. Зазначу, що в рекламних оголошеннях Бориса Едуардса завжди величали «Вільямович», а не «Васильович», як то було прийнято в офіційних документах в межах Російської імперії, влада якої проводила політику асиміляції національних меншин. В умовах багатонаціональної Одеси представники одеської гілки роду Едуардсів по лінії Вільяма помітніше підкреслювали своє англійське походження. Деякі дослідники необґрунтовано приписують Б.В. Едуардсу німецьке коріння, що, ймовірно, пов’язано з його неодноразовим перебування в Німеччині та одруженням вже в еміграційний період на німкені [2]. ВІД ГАДЕСА ДО ОДЕСИ [3] Родовід Бориса Едуардса по лінії батька більше розкритий, перш за все, завдяки вивченню Едуардсами своєї генеалогії у зв’язку з повідомленням у 1892 році в британських та російських газетах про заповіт багатого американського родича Роберта Едуардса, який володів земельною ділянкою в Нью-Йорку на Манхеттені (помер у1880-ті) і склав духовний заповіт. Це викликало помітну активність старших Едуардсів – одесита Вільяма і Петра, мешканця Керчі, котрі понад двадцять років з якихось причин не спілкувалися, а також синів і доньки Вільяма – Жоржа, Бориса і Лідії. Всього ж у Вільяма Едуардса було шестеро дітей, крім названих, сини Вільям, Олександр і донька Клавдія (див. схему, рис. 3). Історія з американським родичем сприяла відновленню їх родинних контактів. Судячи з усього, найбільш активним у цій справі був Петро Йосипович Едуардс. Листування щодо з’ясування родоводу тривало (про що свідчать документи), принаймні, сім років (до 1899) [4]. Наразі не відомо, чи отримали Едуардси щось у спадок, суму якого газетярі явно завищили, однак, завдяки їх меркантильним прагненням ми маємо більше відомостей про походження Бориса Едуардса. Наскільки можна судити, сам Борис Вільямович не приділяв помітної уваги цій справі (отримання спадку) через свою надзвичайну зайнятість й певний скептицизм.