Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Progress‖ (June 8-10, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Paris, France, 2026. - 178 p.

96 RELIGIOUS STUDIES AND THEOLOGY DOI: https://doi.org/10.64828/conf-131-2026-1 УДК 348.11 : 340.132 Рябко Ігор Володимирович доцент, кандидат наук з державного управління Класичний приватний університет м. Запоріжжя, Україна. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ КАНОНІЧНОГО ТА ЦЕРКОВНОГО ПРАВА Анотація. У статті здійснено теоретико-правовий аналіз релігійно-правових систем через призму розмежування понять «канонічне право» та «церковне право». Доведено, що тотожність цих категорій є методологічною помилкою. Канонічне право визначено як внутрішню кодифіковану систему сакрально-дисциплінарних норм, тоді як церковне право розглянуто як ширшу категорію, що охоплює взаємодію релігійних інституцій зі світським правовим простором. Надана класифія джерел церковного права. Окрему увагу приділено історичній ретроспективі: рецепції візантійського права на теренах Київської Русі через «Кормчі книги» (Номоканони), а також впливу світських чинників на формування церковно-правового масиву в Україні. Досліджено специфіку та критерії легітимності канонічно-правового звичаю й договору. Обґрунтовано, що в умовах сучасного секуляризму внутрішньоконфесійні норми трансформуються у корпоративні правила, які співіснують із національним законодавством на засадах правового плюралізму та автономії. Ключові слова: канонічне право, церковне право, делімітація понять, джерела права, Номоканон, канонічно-правовий звичай, релігійно-правова система, правовий плюралізм, корпоративні норми, секуляризм Дослідження генезису та еволюції релігійно-правових систем вимагає від сучасної юридичної науки суворого дотримання понятійної точності. У вітчизняному та зарубіжному науковому дискурсі тривалий час спостерігається тенденція до ототожнення понять «канонічне» та «церковне» право. Проте з погляду загальної теорії права таке змішування є методологічною помилкою, яка викривляє розуміння правової природи релігійного нормотворення. Для коректного аналізу релігійно-правових норм необхідно чітко делімітувати (розмежувати) ці категорії. [3, с. 23] Канонічне право за своєю суттю є внутрішньою, суворо кодифікованою системою норм, що створюється виключно церковною владою (вселенськими та помісними соборами, вищими ієрархами) для внутрішньої регламентації сакрального, літургійного та дисциплінарного життя релігійної спільноти. Натомість церковне право — це значно ширша теоретико-правова категорія. Вона охоплює не лише внутрішні канони, а й увесь комплекс правовідносин, що виникають у процесі взаємодії релігійної інституції зі світським правовим простором, включаючи державне законодавство про свободу совісті, майнові та корпоративні права релігійних організацій. [1, с. 347] Для системного розуміння структури церковно-правової реальності доцільно застосувати класичний трирівневий підхід до класифікації джерел права: 1. Ідеальне джерело (метафізичний рівень). На цьому рівні першоджерелом і абсолютним авторитетом виступає Божественне Об’явлення, об’єктивоване у Святому Письмі (Біблії) та Святому Переданні. На відміну від світського права, де джерелом легітимності є воля народу чи суверена, релігійно-правова система базується на теократичному принципі — трансцендентному походженні права. Біблійні тексти містять не просто релігійні заповіді, а фундаментальні соціокультурні та правові імперативи. Вони заклали світоглядну основу для таких загальнолюдських інститутів, як інститут шлюбу (принцип його моногамності та непорушності), абсолютна цінність людського життя, захист гідності, честі та право на повагу до батьків (Декалог Мойсея). 2. Матеріальні джерела (суб’єктивно-інституційний рівень). Під матеріальними джерелами в юриспруденції розуміють безпосередніх суб’єктів нормотворення. У контексті досліджуваної теми — це церковні діячі, собори та авторитетні інституції. До цієї групи належать Апостольські правила (правила святих апостолів), які стали першим кодифікованим ядром каноніки, а також теологічно- правові праці й канонічні послання Отців Церкви — зокрема, Афанасія Великого та Василія