Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

126 УДК 616-053.2-07-08 Аряєв Микола Леонідович член-кореспондент НАМН України доктор медичних наук, професор кафедра педіатрії, Одеський національний медичний університет м. Одеса, Україна Сеньківська Людмила Іванівна кандидат медичних наук, доцент кафедра педіатрії, Одеський національний медичний університет м. Одеса, Україна Лотиш Надія Григорівна кандидат медичних наук, доцент кафедра педіатрії, Одеський національний медичний університет м. Одеса, Україна Коломієць Дар’я Вячеславівна доктор філософії, доцент кафедра педіатрії, Одеський національний медичний університет м. Одеса, Україна Капліна Лариса Євгенівна кандидат медичних наук, доцент кафедра педіатрії, Одеський національний медичний університет м. Одеса, Україна Папінко Роман Мар’янович кандидат медичних наук, доцент кафедра педіатрії, Одеський національний медичний університет м. Одеса, Україна СУБФЕБРИЛІТЕТ У ДІТЕЙ: ОСОБЛИВОСТІ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ Вступ. Субфебрилітет у дітей є однією з найпоширеніших причин звернення батьків до педіатра та дитячого інфекціоніста. Тривале підвищення температури тіла в межах 37,1–38,0°С нерідко супроводжується значними діагностичними труднощами, оскільки може бути проявом як транзиторних функціональних станів, так і тяжких інфекційних, аутоімунних, онкогематологічних чи ендокринних захворювань [1]. За сучасними даними, у структурі причин субфебрилітету в дитячому віці переважають інфекційні захворювання, однак суттєву роль відіграють психовегетативні порушення, поствірусні стани, автоімунна патологія та латентні запальні процеси [1,2]. У педіатричній практиці особливого значення набуває диференційна діагностика «лихоманкового синдрому невідомого генезу», оскільки невчасна верифікація етіології може призвести до прогресування основного захворювання та розвитку ускладнень. Водночас необґрунтоване призначення антибактеріальної терапії при функціональному або вірусному субфебрилітеті сприяє антибіотикорезистентності та медикаментозному навантаженню на дитячий організм, підвищує ризик побічних реакцій, дисбіотичних змін і нераціонального використання лікарських засобів. Визначення та класифікація субфебрилітету. Субфебрилітетом вважають стійке або періодичне підвищення температури тіла в межах 37,1–38,0°С, що триває понад 3–5 днів. Хронічний субфебрилітет визначають за тривалості понад 2–3 тижні. Виділяють: інфекційний субфебрилітет; неінфекційний субфебрилітет; функціональний (термоневротичний) субфебрилітет; субфебрилітет невідомого генезу. У дітей раннього віку температура тіла має значну лабільність через незрілість систем терморегуляції. Згідно з сучасними рекомендаціями National Institute for Health and Care Excellence, оцінка температурної реакції повинна проводитися з урахуванням віку дитини, часу доби, способу вимірювання температури та супутніх клінічних симптомів, загального стану пацієнта, поведінкових змін, рівня активності та переносимості гарячки [2,3]. Основні причини субфебрилітету у дітей. Інфекційні захворювання. Найбільш частими причинами субфебрилітету у дітей залишаються інфекційні чинники: гострі респіраторні вірусні