Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

127 інфекції; хронічний тонзиліт; аденоїдит; інфекції сечовидільної системи; туберкульоз; вірус Епштейна–Барр; цитомегаловірусна інфекція; бореліоз; паразитарні інвазії [9]. Після перенесених вірусних інфекцій субфебрилітет може зберігатися протягом 2–6 тижнів як прояв поствірусної астенії та імунної дисрегуляції [1,10]. Особливу увагу необхідно приділяти дітям перших місяців життя, оскільки навіть помірне підвищення температури може бути раннім проявом тяжкої бактеріальної інфекції або септичного процесу. Неінфекційні причини. Серед неінфекційних факторів важливе значення мають: ювенільний ідіопатичний артрит; системний червоний вовчак; васкуліти; тиреотоксикоз; запальні захворювання кишечника; онкогематологічні процеси; медикаментозна гарячка. У підлітків часто спостерігається психогенний субфебрилітет, пов’язаний із хронічним стресом, тривожними розладами та дисфункцією вегетативної нервової системи [4]. Особливості диференційної діагностики субфебрилітету – повинна бути поетапною та базуватися на принципах доказової медицини. Анамнестичні дані – під час збору анамнезу необхідно оцінити: тривалість температурної реакції; характер температурної кривої; наявність втрати маси тіла; нічну пітливість; контакт із хворими на туберкульоз; нещодавні подорожі; укуси кліщів; прийом медикаментів; психоемоційні навантаження. «Червоними прапорцями» є: виражена слабкість; геморагічний синдром; лімфаденопатія; гепатоспленомегалія; артралгії; стійке підвищення ШОЕ та С–реактивного білка. Фізикальне обстеження. Обов’язковими при клінічному огляді пацієнтів є: оцінка стану ротоглотки; пальпація периферичних лімфатичних вузлів; аускультація легень; оцінка серцево– судинної системи; пальпація живота; огляд шкіри та слизових оболонок. У сучасних клінічних рекомендаціях зазначено, що клінічний стан дитини має набагато більше прогностичне значення, ніж абсолютні цифри температури тіла [5,8]. Лабораторна та інструментальна діагностика. Базове обстеження включає: загальний аналіз крові; загальний аналіз сечі; С–реактивний білок; швидкість осідання еритроцитів; біохімічний аналіз крові; рентгенографію органів грудної клітки; ультразвукове дослідження органів черевної порожнини [6]. За показаннями проводять: прокальцитонін; посіви крові та сечі; ПЛР–діагностику вірусних інфекцій; туберкулінодіагностику; КТ/МРТ; імунологічні дослідження; консультації вузьких спеціалістів. При підозрі на сепсис або тяжку бактеріальну інфекцію необхідне негайне поглиблене обстеження відповідно до сучасних міжнародних рекомендацій, із проведенням лабораторного моніторингу, оцінкою гемодинаміки та ранньою консультацією профільних спеціалістів [1,2,3,4]. Особливості лікування. Етіотропна терапія. Лікування субфебрилітету повинно бути спрямоване насамперед на основне захворювання. При бактеріальних інфекціях застосовують антибактеріальні препарати згідно з локальними та міжнародними протоколами. Водночас сучасні рекомендації наголошують на недоцільності необґрунтованого призначення антибіотиків при вірусних інфекціях або ізольованому субфебрилітеті без підтвердженого бактеріального процесу [1,2]. У разі виявлення: туберкульозу – призначають протитуберкульозну терапію; автоімунних захворювань – імуносупресивну терапію; ендокринної патології – гормональну корекцію. Симптоматична терапія. У більшості випадків субфебрильна температура не потребує агресивного жарознижувального лікування. Антипіретики рекомендовані переважно при: поганій переносимості температури; вираженому дискомфорті; супутній неврологічній патології; ризику фебрильних судом. Препаратами вибору в педіатрії залишаються парацетамол та ібупрофен у вікових дозуваннях. Немедикаментозні заходи. Важливими компонентами терапії також вважаються: оптимальний питний режим; нормалізація режиму сну; психологічна підтримка; зменшення психоемоційного навантаження; раціональне харчування. У дітей із функціональним субфебрилітетом ефективними можуть бути психотерапія, когнітивно–поведінкові методики та корекція вегетативних порушень. Проблема необґрунтованої антибіотикотерапії в сучасній педіатрії полягає в надмірному використанні антибактеріальних препаратів у дітей із тривалим субфебрилітетом. Відсутність чітких ознак бактеріального процесу не є підставою для емпіричного призначення антибіотиків. Згідно з міжнародними рекомендаціями, рішення про антибіотикотерапію повинно ґрунтуватися на клінічній оцінці, лабораторних маркерах бактеріального запалення та результатах мікробіологічних досліджень [7]. Висновок. Субфебрилітет у дітей є мультифакторним синдромом, що потребує комплексного та персоналізованого підходу. Найчастішими причинами залишаються інфекційні захворювання, однак значну роль відіграють автоімунні, ендокринні, психогенні та онкологічні процеси. Диференційна