Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

140 CULTURE AND ARTS DOI: https://doi.org/10.64828/conf-132-2026-9 УДК 535.6 Волошко Каріна Миколаївна старший викладач кафедри живопису Харківська державна академія дизайну і мистецтв м. Харків, Україна ДІАЛОГ ОБРАЗІВ У ДВОФІГУРНІЙ КОМПОЗИЦІЇ Анотація. Станкова картина має певний поділ на види організації композиції, яка направлена на розкриття задуму автора, що уособлюється в ідеї та втілюється в образ. Стаття присвячена організації двофігурної композиції, як зображального діалогу персонажів, які не мають відкритого спілкування, але ж взаємодіють між собою. Поєднання у картинному полі двох фігур людей, як окремих світів стає актуальним у дослідженні створення цільної образної композиції, що має вплив на глядача. Ключові слова: станкова картина, двофігурна композиція, образ, алегорія, символ, пауза. Двофігурна композиція розв’язує проблему спілкування і спирається на широку базу аналогій та контрастів, що має поділ на прямий та непрямий діалог. Завдання відкритого спілкування у двофігурній композиції вирішується за рахунок прямого діалогу персонажів, які звернені один до одного та об’єднані розмовою, жестом або дією, де середовище відіграє роль відголосу. Інколи вирішення теми неможливе за рахунок відкритого спілкування двох фігур, оскільки задум твору ширший і діалог набуває невербального сенсу, який не відкривається глядачеві одразу. У картинній площині фігури з’являються окремо один від одного без жестового звернення, де середовище відкривається змістовним доповненням до людських поз, об’єднуючи композицію та створюючи відпочинкову зону між головними персонажами. Ця пауза між силуетами людей може бути зоною пасивного або активного відпочинку для глядача. Саме не пряма сюжетна лінія між героями картини створює не пряму аналогію діалогу образів, оскільки кожен персонаж відображає уособлення власного світу. Додаткову інформацію для глядача дає певна атрибутика та елементи, які допомагають розкривати внутрішній задум художнього твору. В такому випадку модель побудови двофігурної композиції за рахунок непрямого діалогу набуває іншого значення і може розглядатися як алегорія чи символ. Іл.1. Віктор Зарецький «Мої господарі» 1964 р. Іл. 2. Тетяна Яблонська «Вдови» 1964 р. Роботи «Мої господарі» Віктора Зарецького (іл. 1.) та «Вдови» Тетяни Яблонської (іл. 2.) вирішуютья не прямим спілкуванням. Теми різні з психологічним впливом на глядача, а композиції подібні по своїй побудові. Персонажі повернуті фронтально до глядача і виглядають як два окремих монологи, які об’єднані простором та середовищем. Художній відбір оточуйочого середовища