Proceedings of the International scientific and practical conference ―Synergy of Modern Science and Education‖ (June 12-14, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – New York, USA, 2026. - 145 p.

38 LAWAND INTERNATIONAL LAW DOI: https://doi.org/10.64828/conf-132-2026-3 УДК 347.9 Галяс Денис Олегович здобувач вищої освіти Навчально-наукового інституту права та інноваційної освіти Дніпровський державний університет внутрішніх справ Науковий керівник: Шаповалова Катерина Геннадіївна доцент кафедри цивільно-правових дисциплін доктор філософії в галузі «Право», адвокат Дніпровський державний університет внутрішніх справ м. Дніпро, Україна ВІДМОВА У ВИДАЧІ СУДОВОГО НАКАЗУ: ПІДСТАВИ ТА ПРОБЛЕМИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ВІДМОВИ ПІД ЧАС ВІЙНИ Анотація. У тезі досліджено підстави відмови у видачі судового наказу відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України. Проаналізовано основні проблеми правозастосування, зокрема неоднакове тлумачення судами критеріїв безспірності вимог, надмірний формалізм при оцінці заяв та труднощі, що виникають в умовах воєнного стану. Обґрунтовано необхідність уніфікації судової практики, удосконалення нормативного регулювання та розвитку електронного судочинства для підвищення ефективності наказного провадження і забезпечення доступу до правосуддя. Ключові слова: судовий наказ, наказне провадження, відмова у видачі судового наказу, цивільний процес, правозастосування, воєнний стан, безспірність вимог, судова практика, доступ до правосуддя, ЦПК України. У практиці застосування норм Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України спостерігаються різні підходи судів до визначення підстав для відмови у видачі судового наказу, що створює проблеми правової визначеності. В умовах воєнного стану ці проблеми загострюються через ускладнення доступу до доказів, порушення строків та обмежені можливості сторін реалізувати свої процесуальні права. Нерідко суди по-різному оцінюють критерій безспірності вимог, що призводить до неоднакової судової практики. Ст. 165 ЦПК України встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких суддя зобов’язаний відмовити у видачі судового наказу, що забезпечує процесуальні гарантії та запобігає зловживанню наказним провадженням. До таких підстав належать, зокрема, порушення вимог до форми та змісту заяви, подання її недієздатною особою або неналежним представником, а також відсутність належного підпису чи обов’язкової реєстрації електронного кабінету у випадках, передбачених законом [4]. Важливим критерієм є також невідповідність заявлених вимог переліку, визначеному процесуальним законом, наявність обставин, що виключають провадження, пропуск строків позовної давності, а також повторне звернення з ідентичними вимогами. Окремо підкреслюється, що відсутність достатніх даних для встановлення факту порушення права або невірно визначена підсудність також є підставами для відмови. Процедурний аспект застосування ст. 165 ЦПК України передбачає, що інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу [4]. У результаті ст. 165 виконує функцію